Сергій Чаплигін: Проти тих, хто вбиває душу: Нашим завданням є подолати 4 політичних міфи, нав‘язані нам лібералами

Сьогодні більшість із нас, хто вважає себе християнином, зустрічаючись з новими життєвими ситуаціями та випробуваннями, мабуть хоч раз, десь підсвідомо, задавалися питанням:
«Чи можу я визначити проблеми нинішнього дня й дати на них відповідь згідно вимог Єдиної Істини Христового Євангелія?»
Адже Істина має не тільки зберігатися незмінною, а й розумітися тими, кому Бог її посилає.
Мало того, треба вміти давати відповіді на виклики часу, а не триматися (як багато з нас) у мізантропічній відокремленості та сектантському заспокоєнні своєї праведності.

Слід пам‘ятати, що Господь, святі апостоли та отці Церкви розвивали богослов‘я саме в діалозі з «зовнішніми» - юдеями, язичниками та єретиками. І для цього треба багато своїх коливань та рефлексій замінити чітким розумінням речей.
Ми живемо в епоху лібералізму – філософської доктрини, народженої в протестантсько-масонському середовищі. По великому рахунку, лібералізм є антропологічною системою в більшій мірі, ніж соціально-економічною. В лібералізмі людина розглядається не як особистість,а як атомарний індивідуум, завданням якого є самостійне існування у взаємодії з реаліями зовнішнього світу, реалізуючи свої прагнення. Можна сказати, лібералізм пропонує нам уявлення про людину як про несоціальну істоту. В цій перспективі індивідуум стверджує себе у збиток будь-якому колективові. Суспільство ж формується індивідуумами згідно договору, укладеного виходячи з їхніх власних інтересів.
В такому «громадянському суспільстві» єдиними цінностями є те, що можна звести до розрахунку – гроші. Те, що не піддається розрахункові (Бог, Батьківщина, честь та ін.) є неіснуючим чи ефемерним.
Подібна концепція виключає не лише наявність Бога, а й ближнього, вбачаючи в останніх потенційних конкурентів. Громадян більше не існує – є тільки продавці та споживачі. Фетіш товарно-грошових відносин напряму переноситься на політику.
Лібералізм як локальна філософська ідея, оперта на окремий історичний період Заходу беззаперечно претендує на сприйняття її як універсальної (загальнолюдської) цінності. Поза сумнівом, пристосування України до ліберальних цінностей обернеться національно-цивілізаційним програшем.
Поставити цю концепцію під сумнів є справою першочергової важливості. Мало оплакувати симптоми декадансу. Куди більш важливим є встановити його причини. Символи значною мірою формують наш зовнішній світ.
Символічний універсум – прерогатива політичного простору. Контрацепції в історії неможливі. Минуле зажди проявляється в сьогоденні. Ліберали своїх переконань не приховують. Нещодавно в Україні перебував Нобелівський лауреат Ж.-М.П‘єр Лен, так ось він сказав: «Наука виникла тоді, коли Єва скуштувала заборонений плід. І в майбутньому дерево пізнання дасть нам контроль над власною долею». Прямі та прості слова Змія. Як кажуть, коментарі зайві.

У нашій програмі має бути всього два пункти:
1. Подолання відчуження;
2. Відтворення онтології.

Це буде чесна та реалістична програма, яку можна виконати перед виборцями, аніж обіцяти підвищення рівня життя та скріплення курсу гривні.

Нашим завданням є подолати 4 політичних міфи, нав‘язані нам лібералами:

1. Конституційність, як штучний, договірний характер існування влади в Україні. Позбавлення України онтологічного характеру.

2. Поділ влад, як розщеплення влади на окремі складові, неможливість її інтеграції в духовну цінність.

3. Громадянське суспільство, утворення конгломерату атомарних індивідуумів, які взаємодіють між собою довільно згідно власних егоїстичних прагнень, заради жаги комфорту та насолод.

4. Правова держава, як штучний інструмент на службі «громадянського суспільства». Держава, позбавлена самостійного сенсу та мети.

Саме ці 4 категорії є тим «лакмусовим» папірцем. Аби визначити, хто є нашим другом, а хто ворогом.
Амінь.