Квітка Польова: Про «антисемітизм» Донцова

Про «антисемітизм» Донцова пишуть не об’єктивні історики й політологи, а лише т.зв. «радикальні ліберали», до речі, міцно згруповані саме у Львові, під крилом УКУ (М.Маринович, Я.Грицак, О.Зайцев та ін.) і цим заблоковані від критики (бо хто ж наважиться критикувати людей, які співпрацюють із Церквою?) Їхньою метою є прищепити українському суспільству крайні форми космополітичного мислення, бо це відкриває перед ними широку дорогу в мондіалістський західний світ. Своєрідною «перепусткою» до цього світу є регулярна боротьба з «антисемітизмом» (навіть тоді, коли реально того антисемітизму, як в Україні, нема).

Богдан Червак: Тенденції в сучасних дослідженнях історії ОУН

Богдан Червак

Останнім часом у деяких експертних середовищах з’явилася мода на дослідження з історії ОУН у контексті використання нею тих чи інших форм ідеології нацизму чи фашизму. У даному випадку йдеться не стільки про патологічних русофілів і закостенілих українофобів, як про начебто рафінованих патріотів-істориків, які стоять на «об’єктивних позиціях». Географічно такі експертні середовища, як правило, розташовані на Західній Україні, що мало б надавати їхнім «історичним відкриттям» більшої переконаності, зокрема щодо висновку, мовляв, ОУН, а отже український національно-визвольний рух періоду Другої світової війни, був близький до італійського фашизму й німецького нацизму.
http://incognita.day.kiev.ua/nepravda-obyektivnix-doslidnikiv.html

 

Анафема Ярославу Грицаку

Галичайник. Лембержець. Лібераст.
Інколи може написати щось цікаве.
Один з небагатьох, хто пам"ятає про участь донбащуцького робітничого руху у демонтажі СРСР.
Може гарно переоповісти історичний анекдот про двох жидів-філософів та розпечену кочергу.
Або злепити оковирну побрехеньку, як Новий Йорк захлинався приступом українофілії під час гарбузяної каші-2004.
Але не більше.
Юдофіл та полонфіл - майже скотоложець.
Автор вкрай нудного посібника з української історії, після якого не хочеться бути українцем, а натомість хочеться повіситися.
Представник найгорізонтальнішої парості ліберального позитивизму - у його світі не те, що не можна дивитися зорі, через те, що зорі не покладеш до каші. У його світі зорі взагалі не існують. Є лише каша.
Я не хотів би мешкати у побіному надевклідовому зажидовленому світі.
РS. Дивним чином гоорішня світлина нагадала ось це :

"....Посеред кімнати стояв стіл, приблизно такий завбільшки, як і той, для гри в карти, але цей був накритий чорною скатертиною. Самотня свічка горіла на самім його краєчку. Пан Попель був зодягнутий у чернечу рясу, а на голові чомусь мав єпископську митру, але повернуту навпаки. Побожно склавши руки, він бубонів якусь молитву обличчям до тьмяного образу, що висів на дальній стіні. Коло нього в німому поштивому захваті завмерло кілька слуг у лівреях, а ще один слуга тримав на руках маленького чорного цапка. 

— Пане наш, ти що там, що нам даш, дай днесь нам, з-під землі, з-під камінь, з-під морів дай нам днесь, тінь там тоне, тінь там десь, дай нам піт, дай нам кров, дай нам сліз і сіна віз, його тіло, його душу, його серце, його дупу, з-під морів, з-під землі, з-під камінь. Амінь. В ім’я хвоста і стегна і синього прутня. Амінь. В ім’я слини і крові і хворого зуба. Амінь. В ім’я нирки і кишки і вічного страху. Амінь. Маргадон, Вельзевул, Люцифер! Ґінехоше, Ібліс, Кальвін! Асмодей, Зороастр, Басаврюк! ...."

http://gorlohvat.livejournal.com/242766.html

Ліберальні екстремістські організації вимагають продовжити пропаганду гомосексуалізму для дітей в Україні

Ось вкотре своє справжнє обличчя продемонстрували відомі екстремісти з Human Rights Watch та Amnesty International.
Ці ідеологічні інструменти уряди Заходу спробують використати для блокування у Верховній Раді законопроектів про заборону пропаганди гомосексуалізму, спрямованої на дітей. Також вони тиснуть, щоб розслідувати побиття їхнього агента, організатора акцій педерастів Карасійчука.
Заяву про це поширила перша з них, передає Українська правда.
Захід хоче від нас сировини промислової та робочої. Він хоче, щоб демократія у нас не розвивалася. А був ліберальний режим. Індивідуалізація і розпад колективних цінностей - їхнє завдання.
Тому вони проти нації, колективних форм власності, православної віри, шлюбів у межах етносу.

Їхня мета - зберегти капіталізм будь-якими засобами. Окрім лілеяння ліберальних партій (якими є більшість парламентських партій) і збереження власності олігархів, вони прагнуть просувати різні вигідні їм культурні стратегії. Останні повинні створити додатковий захист капіталізму і вивести протестний рух у межі буржуазного мислення - режим власності чіпати не можна, а власники стануть колись хорошими.

Загальна ціннісна стратегія Заходу - ідеологія "прав людини", яка стверджує індивідуалізм особи через приписування їй ліберальних цінностей як прав загальнолюдських.
Одна з таких стратегій - це поширення ідеології "гендеру", яким обгрунтовується "нормальність" сексуальних збоченців. Поряд стоїть "ювенальна юстиція", "расизм" тощо.

Human Rights Watch та Amnesty International забороняють те, що всі в Україні підтримують.
Пропоную заборонити ці контори в Україні.

Юрій Ноєвий

Сергій Чаплигін: Поки не відбулося число звіра

Ніхто не знає, коли наступить Той День, навіть ангели небесні. Не те, що ми. Але знаки його занадто явно розкидані всюди. Здається, що більше й чекати нема чого, що от-от прийде та мить, коли остання таємниця беззаконня відкриється, й усе буде скінчено. Тому ми не можемо дрімати напередодні настільки важливої події.

Володимир Буковський: "Політкоректність гірша за ленінізм"

Політкоректність як міжнародне явище почалася з 1990-х, але як рух вона існувала й раніше. Я вперше з нею зіштовхнувся в 1983-му чи 1984 році. Я йшов до своєї лабораторії (Буковський - нейрофізіолог, - ред.), а назустріч сходами спускалися дві дівчини. Я притримав для них двері. Вони подивилися на мене з презирством і сказали: "Чоловіча шовіністична свиня". Я нічого не зрозумів і дуже здивувався. Розповів колегам, вони стали сміятися: "Так це з університету Берклі. Звідти йдуть усі ліворадикальні рухи. Це якась нова мода – феміністки; вони говорять, що коли ми, чоловіки, поводимося з жінкою як із жінкою, ми її цим принижуємо".

Феміністки вчать, що "жінка" - це соціальна концепція. Мовляв, якби чоловіки трималися з жінками як із чоловіками, жінки б і стали чоловіками: жінок із них робить наше поводження щодо них, жінка – жертва чоловічих стереотипів. Ця концепція, народившись у Берклі, разюче швидко поширилася по всьому світові. В 1984-му році ми над нею сміялися – за 10 років вона захопила увесь світ. Всі університети відкрили відділення "гендерних досліджень". Як на мене, так у відносинах статей за мільйон років нічого не змінилося, але ці псевдонауки про чоловічі гріхи розплодились жахливо: не так ми на жінок дивимось і не так із ними поводимося.

ЧОМУ ЄВРОПІ НЕ ПОТРІБЕН БОГ?

Це було п’ять років назад у Ватикані. Спочатку я прийняла його за одержимого – цього маленького, хисткого священика з голим черепом, типового «ученого жучка», що застряг в запорошених архівах одного з ватиканських інститутів. Він був таким старим, що, здавалося, ткни в нього міцніше пальцем – і він розсиплеться в прах. Спочатку він красиво розважав про екуменізм, про можливі братські обійми між католицькою і православною церквами, а потім заговорив про НИХ.

Сергій Чаплигін: Materia signata quantitate (онтологія капіталу)

Сьогоднішній світ має єдиного суб'єкта - світовий капітал, який керує масою індивідуумів, позбавляючи їх будь-якої етнічної, культурної, релігійної та статевої ознак. Невдовзі і людської. Капіталізм, здобувши історичну перемогу, мислить за нас і замість нас, відводячи людській свідомості роль пасивного інструментального обрахування одномірних моделей, таким чином здійснюючи дезонтологізацію думки.

Федір Френч: Запаморочення від лівих

Зараз важко дивуватися. Коли твій сусід не прибулець з зеленими вусами, а колеги по роботі не канібали, стрічку новин сприймаєш якось спокійно і відсторонено. З іронією та здоровим скепсисом. Постінформаційна епоха вирівнює сприйняття гекатомб та мільйона рожевих троянд.

Ще недавно я з прохолодою пробігав очима звістки про «лівий рух». Для цього історичного трупа у моїй свідомості не знаходилось жодних формул вуду. Але прийшов момент усвідомлення.

Виявляється, у багатьох моїх добрих знайомих класова боротьба, експропріації, войовничий атеїзм та інші атавізми початку ХХ століття викликають позитивний безумовний рефлекс.

Катарсис був несподівано болючим. Ще нещодавно ти мило триндів з ними в чаті, ходив на концерти, акції, боровся за справедливі вибори – і ось на тобі! Deus ex machina з класовим штангенциркулем у руках.

Антоніна МАТВІЄНКО: Читатимемо з бромом новий підручник історії?

Попри всі заспокоювання, що шкільний підручник з історії писатимуть українські історики, все ж у ЗМІ з’явилася інформація, що в Москві вже дописують його — спільний для українських і російських школярів. Визначено навіть час завершення роботи — до осені. Ідею спільного підручника тривалий час войовничо обстоював відомий українофоб нардеп В. Колесніченко і взявся за її реалізацію міністр Д. Табачник. Це буде навдивовижу цікавий витвір новітньої історичної науки. У ньому автори поєднають непоєднуване, бо надто розбіжні шляхи історичного розвитку українців і росіян. Для перших — це боротьба за незалежність — то зброєю, то дипломатією, для других — «покорение народов» і «присовокупление земель». За таким підручником українським школярам доведеться вивчати і завоювання російськими військами сибірських ханств, і підкорення Кавказу доблесним Єрмоловим, і ще багато чого, що зовсім не стосується України. А з української історії, треба думати, буде взято лише визначені авторами прийнятні для обох сторін теми й аспекти.

Навіть у радянські часи в «Історії СРСР» Україні було відведено окремий розділ, а потім її історію вивчали за окремим підручником. А от у часи незалежності, коли розкрито архіви, з’явилися нові джерела, ліквідовано багато чорних плям, раптом з’явилася проблема: як подавати в школі історію України?

Лілея – щаслива квітка України

Дарія Степаненко, красива й відважна активістка Братства святого Луки – однієї із нечисленних правих організацій, що не прогнулася під святу великомученицю Тимошенко і не втратила свого обличчя, – вдарила букетом лілей по пиці скандального українофоба, міністра освіти й науки Дмитра Табачника.
Молодець Даша! Пишаюся нею, гордий, що такі люди є серед нашої збидляченої, денаціоналізованої, аполітичної й боягузливої молоді.
Партія регіонів вимагає її виключення. Але... Дар"я є студентом Києво-Могилянської академії – вищого навчального закладу, відомого своїми антиукраїнськими шовіністичними заявами, безпрецедентним формуванням лівацьких штурмових загонів, які вже відзначилися у вуличних боях, пропагандою порнографії, гомосексуалізму, сіонізму та радикального лібералізму. На сьогодні Києво-Могилянська академія та її формальний очільник – колишній націоналіст, зрадник правого руху Сергій Квит та ті незримі, хто стоїть за ним, перебувають у протистоянні з міністром Табачником, який відтіснив деяких тамтешніх бонз від додаткових хлібних місць, наприклад, від комісії з надання наукових звань. Тому вчинок студентки там, швидше за все, можуть сприйняти якщо не схвально, то, принаймні, поблажливо. Репресій з боку навчальної інституції не буде.

Олексій ВОЛИНЕЦЬ: КОМУ ПОТРІБНІ ТАКІ ПІДРУЧНИКИ З ІСТОРІЇ?

КОМУ ПОТРІБНІ ТАКІ ПІДРУЧНИКИ З ІСТОРІЇ?
Олексій ВОЛИНЕЦЬ,
м. Київ

У газеті “Слово Просвіти” (ч. 21, 27 травня - 2 червня 2010 року) прочитав кореспонденцію Євгена Букета “Обговорення проекту концепції історичної освіти в Україні триває”. З цього приводу хочу висловити міркування, бо вони не збігаються з основними принципами вже зазначеної концепції. Автор цієї концепції, як видно із публікації, — доктор історичних наук Наталія Яковенко. Її в цьому активно підтримує міністр освіти і науки Дмитро Табачник, теж історик за фахом, відомий своїми українофобськими публікаціями, розтиражованими у великій кількості. Про нього газета

Олена Білозерська: Держава, яка себе поважає

Це у даному разі Латвія. МЗС Латвії оголосило персонами нон-грата двох істориків з Росії - на підставі висновку про те, що їхні дії шкодять Латвії та її громадянам. Також істориків внесли у перелік осіб, в’їзд яких у Шенгенську зону небажаний.

Один із них планував в кінці березня прибути до Латвії з виставкою «Угнанное детство: судьбы детей, угнанных на территорию Латвии, 1943-1944 годы». Це повний аналог всіх отих наших українофобських виставок про Волинську різню, приїздів і лекцій усіляких Ескіних чи як їх там - різноманітних українофобів з Росії, Польщі, Ізраїлю, а також наших власних регіонівських посіпак, які беруть гроші за те, щоб посварити Україну з Європою.

Ганна (Лисиця) Сінькова: Гей-садок, гей-клас, гей-курс і гей-парад…

Гей-садок, гей-клас, гей-курс і гей-парад…

Ходять чутки про те, що Квіт назвав виставку (невідомо чого, щоправда — так і не вдалося знайти в мережі її експонатів) «українське тіло» українським словом «лайно» а потім закрив її.
Внутрішній голос підказує мені, що виставка та було порнографічною. Не тому, що вона називається «українське тіло», а тому що Центр візуальної культури НаУКМА виставляє виключно порнуху…
Але мова не про те.
 Квіт звісно мав право висловлюватись з приводу виставки. А от закривати виставку було помилково. Вже почалася вонь, яка буде переслідувати його довгі місяці. Брюховецька вже назвала його фашистом… Антифашисти влаштують проти нього демонстрацію, але мені, як українській фашистці це все відверто по....
Свого часу антифашистка Брюховецька подружилася з фашистом Квітом, коли влаштували університетське судилище проти нашої активістки Дарини Степаненко. Я оце спитала у Дарини чи шкода їй якусь зі сторін… Вона відповіла, що ні. Спитала у нашої активістки Ярослави… Вона теж відповіла, що ні…
Подальша доля Могилянки — плодити і проводити гей-паради… Подальша доля Квіта — боротися проти гей-парадів… Доля Брюховецької — боротися проти Квіта… Одвічна проблема батьків і дітей… Проблема дітей, достойних своїх батьків…

(с)Ганна (Лисиця) Сінькова

10 тезисов о либерализме

1. Либерализм скомпрометировал само понятие «свободы» и все связанные с ней ценности. Свобода была преобразована апологетами либерализма во вседозволенность, либерализм преобразовал худшие общественные пороки в свою моральную базу, и поставил во главе духовно и морально слабые элементы.


2. Главными субъектами либерализм провозгласил меньшинства, сконцентрировав всю мировую мысль на них. Однако, эта гуманистическая риторика общечеловеческого счастья является лишь циничной демагогией,отвлекющей внимание масс от других актуальных вопросов, обеспечивая господство единиц в экономическом и культурном секторе.

Дарья Степаненко: Возмущение(или отвращение?)

Знаете, ребята, я долго воздерживалась от комментариев к событиям, происходящим в Могилянке, ибо практика показывает, что мне, в частности, лучше думать молча. Но сейчас просто не могу оставить без своего субьективного внимания это чудное видео (Выставка «Украинское тело». Комментарии.). Ребят, вот он, цвет нации! Здесь, конечно, все хороши: и журналисты, и купленный мужичонка-свободовец, и доблестные могилянцы во всей их красе. Вы только посмотрите на их опущенные в пол глаза и смешливые улыбочки во время интервьюирования свободовца-менеджера-среднего-звена!

О чем это я? Да о методах борьбы. Этот перепуганный студентишка наверняка отважился на такой смелый шаг, как сбор подписей, не менее, чем на сороковой минуте пребывания на сием мероприятии. Что и говорить - сраная интеллигенция. Вы не обижайтесь, ув. могилянцы:

Світлий спогад: Кульчицкий хочет «мультикультурно» растворить историю этнических украинцев

В среде украинских историков сегодня сформулировалась группа, яркими представителями которой являются профессора Станислав Кульчицкий, Наталия Яковенко, Ярослав Грицак, Федор Турченко, а общественной организацией, которая распространяет их взгляды, - Всеукраинская ассоциация преподавателей истории и обществоведческих дисциплин.

Судя по публичным выступлениям ее спикеров, и прежде всего наиболее влиятельного ее идеолога Станислава Кульчицкого, организация занимается тем, чтобы сделать преподавание украинской истории как можно более «интернационалистическим», без лишней его «украинизации», без каких-либо рецидивов «украинского буржуазного национализма»,

Андрій Іллєнко: Чи можлива дискусія з українофобами?

Останніми днями в Україні вибухнув міжнародний скандал. На території посольства ФРН у Києві 1 березня 2012 року пройшла лекція такого собі "дослідника з Німеччини" Гжегожа Россолінського-Лібе, відомого своїми антиукраїнськими випадами. Лекція була присвячена постаті одного з лідерів українського національно-визвольного руху ХХ століття Степана Бандери, якого Россолінський-Лібе таврує як "фашиста".

Всеукраїнське об'єднання "Свобода" завчасно закликало посольство ФРН відмовитися від "освячення" цієї брутальної українофобської провокації. Коли стало зрозуміло, що лекція таки відбудеться, свободівці влаштували пікет посольства. Дипломати, очевидно, вирішили не відмовлятися від реалізації запланованого заради "збереження обличчя". Але в результаті їх дипломатичне обличчя постраждало значно більше.

Хто такий Россолінський-Лібе?

Сергій Грабовський: Чи можна довіряти історію історикам?

У 1996-97 роках українська історіографія вийшла на нові висоти. Київське видавництво «Генеза» видало друком книги «Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII століття» та «Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ століття». І хоча номінально ці книги проходили по відомству навчальних посібників для гімназій, ліцеїв та вишів, реально йшлося про концептуально цілісне, насичене фактами та узагальненнями, з численними посиланнями на сучасні наукові джерела дослідження української історії загалом та її дуже непростих сюжетів. Не тільки моя власна, а й багатьох моїх колег оцінка була одностайною: це не менший за значущістю після праць Михайла Грушевського етап розвитку історичної науки в Україні, здійснений у приступній не тільки для фахівців, а й для всіх освічених читачів формі.

Авторами цих книг були Наталя Яковенко (Київ) та Ярослав Грицак (Львів).

Тоді ж почали виходити друком професійні періодичні видання, редаговані цими істориками, докторами наук і професорами: у Києві – «Український гуманітарний огляд», у Львові – «Україна модерна». Знов-таки, ці видання стали чимось якісно новим у вітчизняній науковій періодиці, як за рівнем текстів, так і за їхньою стилістикою. Навколо видань й очолюваних Яковенко та Грицаком дослідницьких центрів почали гуртуватися інтелектуали, проводилися резонансні конференції та семінари, з’являлися нові книги як цих авторів, так і їхніх колег та однодумців…

Петро Стаховський: УКУїстична толерастія

Моральне відробітчанство міжнародного фінансування Українського Католицького Університету набирає письмової форми.

Натхненний надіями на gloriosus уківський бюджет-2012, 2 грудня 2011 ректор УКУ Борис Гудзяк видав Різдвяну Директиву про плани здачі духовних подвигів на Різдвяний піст-2011, тим утіливши давню ідею-фікс свого чільного ідеолога Мирослава Мариновича.

Як духовне читання на Різдвяний піст УКУ поширило директивне звернення про необхідність знищити образ Жида у невинних галицьких вертепах, де Жид разом з Іродом, часом спираючись на Жидівку, уособлюють одвічну спокусу українського народу лихварством та корчмою.

УКУ вбачає наклеп і дискредитацію цілої нації тим, що вертепні Жиди відволікають наївних селян від Пресвятої родини. Чим настільки не догодив маргінальний фольклорний елемент Гудзяку та Мариновичу, не зрозуміло, хіба би слугували Жиди знову цапом-відбувайлом за якісь інші прогрішення спільноти католицького тоталітаризму.

Дмитро Корчинський: Політика - зло

Львів. Будній день. Восьма ранку. Церква Бернардинів заповнена прихожанами (як і всі інші церкви міста). Свято, чи що?
Міліціонер коли проходить повз хрест, який стоїть перед фасадом, знімає фуражку. У Парижі навіть двірники розмовляють французькою. У Львові навіть мєнти – благочестиві львів'яни.
В той самий час львівські онкохворі діти через донорську кров заражаються на гепатит. На тестування крові на антитіла кожного разу потрібно 200 гривень. Їх нема. Держава не в стані фінансувати всі медичні потреби (грошей не вистачає навіть на футбол).
Зараження онкохворої дитини вірусом гепатиту майже гарантує смерть. В зв'язку з цим у мене – відстороненого спостерігача – виникає питання: Якщо діти вмирають через нестачу невеликих коштів, а церкви переповнені прихожанами, то до кого вони всі там моляться?

Ігор Загребельний: Лібералістичні виміри псевдосвободи

"У дивному й часто незрозумілому світі ми живемо. Світі дуже гуманістичному, але чомусь переважно нелюдяному... Світі глобального поширення лібералістичної демократії, де чомусь окрема людина і цілі народи позбавлені свободи".
Петро Іванишин

Нинішні часи сповнені парадоксів, бо за низкою декларованих «здобутків Прогресу» дуже часто криється ряд кризових моментів людського буття. Прикладом може слугувати поширення лібералізму, котрий сьогодні перетворився на панівну суспільно-політичну ідеологію. Етимологічно термін «лібералізм» безпосередньо пов’язаний із поняттям свободи; цю ж свободу лібералізм захищає і утверджує на рівні декларацій і гасел. Однак –  тут, власне, ми і наштовхуємось на приклад парадоксальності – ідеологія лібералізму несе в собі цілий комплекс несвобод, різноманітних форм узалежнення людини, про що більш докладно ми зазначимо нижче.

Про ЦВК та лівий берег Райну

Отже, ЦВК ніби відстояли. Більшість прихильників ЦВК святкує перемогу над ворогом, який от-от уже мав здобути столицю. Та що ж насправді відбулося? Який підсумок цього конфлікту?Ректор КМА Сергій Миронович Квіт, ліберал за професією з серцем нациста, оголосив такі умови “угоди про припинення вогню”:

1. ЦВК відновлює роботу на засадах “відповідальності та корпоративної культури”.
2. Посаду директора ЦВК обійматиме Інна Совсун
3. Виставку “Українське тіло” для загалу відкрито не буде; максимум дозволеного — це провести 28 лютого непублічне закриття (за останньою інформацією, ЦВК схиляється до того, щоб його не проводити).
4. Адміністрація КМА ініціює процес “обговорення критеріїв науковості в КМА”, а також “можливо, на базі ЦВК буде створено цілий інститут міждисциплінарних досліджень”.Таким чином, з наступного дня після акції відбувається ніби повернення до початкового стану, за винятком того, що виставку повноцінно провести так і не вдалося й змінено керівництво ЦВК. Це не дуже схоже на безумовну капітуляцію Квіта. Скоріше це нагадує завершення франко-пруської війни: армії Мольтке пішли від Парижа, проте прусаки залишають у своїх руках Ельзас та Лотарингію. 

Перспективи Християнської Революції: Український контекст

18-19 лютого в Києві відбулася конференція «Перспективи Християнської Революції: Український контекст». Метою конференції було визначити стратегічні перспективи й актуалізувати тактичні дії християн в умовах постколоніального суспільства.
Участь у конференції взяли священики, богослови, викладачі провідних вузів країни, волонтери, активісти християнських братств.
Звіт про конференцію

СЕРГІЙ ЧАПЛИГІН: ПОДОЛАННЯ ЛІБЕРАЛІЗМУ

Лібералізм являє собою світову систему виробництва і відтворення людей та ринків, яка супроводжується гіперморалізмом прав людини. Під цими економічними, політичними, моральними, формами, лібералізм являється центральним блоком ідей, які характеризується п'ятьма принциповими співпадаючими процесами:
1. індивідуалізація (руйнування старих спільнот приналежності);
2. омасовлення (стандартизація способів життя і поведінки);
3. десакралізація (відхід від релігії на користь наукової картини світу);
4. раціоналізація (панування інструментального розуму за допомогою ринкового обміну і технічної ефективності);
5. універсалізація (планетарне поширення моделі ліберального суспільства імпліцитно виставленої як єдино раціональної і тому як найвищої).

отець Олег Гірник: Ecclesia contra corporatia: Євхаристія та опір

1. Не війни, а саме революції супроводжуватимуть нас у майбутньому. Ми є свідками цього «майбутнього» і маємо вже достатньо підстав, аби назвати ХХІ століття – «століттям революцій». Первісне використання терміну «революція» було пов’язане з астрономічною наукою і не мало жодного відношення до соціально-політичної проблематики.

De revolutionibus orbium celestiam (Про обертання небесних сфер) – так називався головний трактат з астрономії М. Коперніка. У значенні, якого ми надаємо йому сьогодні, це слово вперше почали вживати у 1789 році у Парижі після падіння Бастилії. Швидше всього ХХІ століття внесе свої корективи у розуміння революції, передовсім у стратегії революційної діяльності.

Сергій Чаплигін: Проти тих, хто вбиває душу: Нашим завданням є подолати 4 політичних міфи, нав‘язані нам лібералами

Сьогодні більшість із нас, хто вважає себе християнином, зустрічаючись з новими життєвими ситуаціями та випробуваннями, мабуть хоч раз, десь підсвідомо, задавалися питанням:
«Чи можу я визначити проблеми нинішнього дня й дати на них відповідь згідно вимог Єдиної Істини Христового Євангелія?»
Адже Істина має не тільки зберігатися незмінною, а й розумітися тими, кому Бог її посилає.
Мало того, треба вміти давати відповіді на виклики часу, а не триматися (як багато з нас) у мізантропічній відокремленості та сектантському заспокоєнні своєї праведності.

Володимир Горовий: Ярослав Грицак – хто він: лакей, зрадник, слабкий історик чи злісний (замовний) байкар?

«Якби ви вчились так, як треба» (Тарас Шевченко).

Про проблеми з сучасною історіографією

“Можна Ярослава Грицака вважати лакеєм, навіть зрадником, а можна – тільки слабким істориком. Можна і осуджувати його як за моральні, так і професійні гріхи. Немає сумніву, що його історичні джерела дуже сумнівні, а його заключення дуже часто зовсім без наукових основ. Одначе треба також дивуватися тим людям, а тим більше інституціям, що його називають істориком, а то і професором, а не прямо злісним або замовним байкарем, і дозволяють йому впливати на майбутнє покоління”. Аскольд ЛОЗИНСЬКИЙ. («Український погляд», 18.04.2011р.).

Аскольд Лозинський, голова Світового Конгресу Українців, є членом правління багатьох українсько-американських та світових українських організацій, а також професійних асоціацій США. Проводить активну роботу по об’єднанню світової української спільноти за кордоном. З цією метою не раз зустрічався з президентами США, України, Польщі. Нагороджений орденом України «За заслуги» та відзнаками організацій українців у світі.

Коли у середині 1960-х років, головним чином, у Канаді та Сполучених Штатах був створений Світовий конгрес вільних українців (СКВУ), який після утворення Української держави трансформувався у Світовий конгрес українців (СКУ) та поширив свій вплив на європейські країни та на терени держав, що утворилися на уламках колишнього СРСР, його президентом у 1998 р. став Аскольд Лозинський. Він донині обіймає цю посаду. Сьогодні, поряд з УВКР, Світовий конгрес українців (організація представляє українців, які мешкають поза межами України) є ще однією міжнародною організацією, покликаною об’єднувати українців.

HOMO ECONOMICUS

Лібералізм сьогодні є найбільш поширеною ідеологією, і його слід критикувати з двох причин.

По-перше, тому що лібералізм - це ідеологія, яка розглядає суспільство, відштовхуючись від абстрактного уявлення про індивідуума, тобто від індивідуума в собі. Тим самим ця ідеологія поширюється за рахунок придушення будь-яких форм співучасті людини в колективних структурах, будь то приналежність до народу, до етносу, до нації або до якої б то не було культурі.

Друга причина критики лібералізму полягає в тому, що лібералізм - це економічна теорія, яка вважає, що економіка - це доля. Ліберальна економічна теорія грунтується, відштовхуючись від цього, на антропології, заснованої на оптимальній фігурі homo economicus – людины, що споживає.

Андрей Окара: На Украине не прижился либерализм

Украине за двадцать лет так и не прижился либерализм, как политэкономическая теория. Об этом корреспонденту "Росбалта" заявил российский политолог Андрей Окара.

В 2006 году украинские социологи провели исследование патерналистских настроений в Украине – их поразило, что местами надежды на государство превышали аналогичные показатели в России, где государство имеет большее значение для жизни людей, чем в Украине.

Поэтому либерализм как политэкономическая теория в любых ее вариантах в Украине непопулярна, а все попытки ввести ее элементы в партийные программы (Арсений Яценюк, партия "Реформы и порядок", Либерально-демократическая партия Украины Игоря Душина и созданный при ней "Либеральный клуб") не принесли успеха. Помоги себе сам, надейся только на себя, государство как "ночной сторож", платное образование и медицина – это всё лозунги "сильных", а советские люди привыкли быть "винтиками" в огромной госмашине, которая была символическим "отцом" – она заботилась о людях, давала им работу, но полностью блокировала и даже наказывала любую частную инициативу.

Перспективи християнської революції: український контекст

                   IN HOC SIGNO VINCES

18-19 лютого в Києві відбудеться богословська конференція «Перспективи Християнської Революції: Український контекст».
Початок конференції: 18 лютого об 11:00. Друга частина, 19 лютого, об 11:00.
Місце проведення: Національний центр народної культури ім. Івана Гончара, вул. Лаврська, 19
Тел. для довідок та акредитації ЗМІ: 096 948 16 63
Мета конференції: визначити стратегічні перспективи й актуалізувати тактичні дії християн в умовах постколоніального суспільства.

На розгляд пропонуються такі теми:

Коул Тернер: Гільйотина для Кліо

В українській історичній науці давно вже немає суперечок по суті. Сперечатися нікому. Немає серйозних істориків. Немає історичних шкіл, здатних взяти на себе відповідальність за бачення вітчизняного минулого. Стіни відділів і кафедр здригає, в основному, гризня за ступені, посади й оклади, що не залишає часу для історичних дебатів.

Тим часом, привід зупинитися й задуматися їсти. Це діяльність завідувача кафедрою Національного університету «Києво-Могилянська академія» Наталі Яковенко. Колишній перекладач Центрального державного історичного архіву, що стала в неясні часи доктором історичних наук, відкрито виступила проти виховання національної гордости українців, їхньої національної самосвідомости й патріотизму. Оперуючи ліберальною історичною дидактикою, вона пропонує бачити в описах боротьби українців за кращу долю й незалежність тільки надмірну мілітаризованість, похвалу насильству, політичну заангажованість, етнічні фобії, героїзацію низьких людських інстинктів і дій, тільки й усього. Незважаючи на те, що в України не було своїх колоній, а наші предки вели не загарбницькі війни проти Московщини, Польщі, Туреччини, а оборонні, за збереження себе як окремого етносу й своєї державности. Держава, на її думку, не є цінністю, а доводити спадкоємність державницької традиції й зовсім шкідливо. Тому історія українського козацтва вченій дамі взагалі поперек горла.

Погляд лібераста на Хмельниччину

Сергій Чаплигін: Політична теологія

Позбавлення людини пам'яті зливою щоденних новин, коли «ранкова газета замінює ранкову молитву», не дає їй можливості сформувати образ ворога та зрозуміти політику як протистояння добра та зла.

Тим самим людина перестає бути вільною – вона позбавляється вибору між добром та злом у своєму приватному житті, перестає бути людиною політичною. А отже, забуває свій рід, який має продовжувати до кінця часів, даючи відсіч ворогові.

Юрій Ноєвий: Возняк головного мозку

Таке враження, що останнім часом деякі "ліберальні інтелектуали" нарешті знайшли сенс свого життя. І він аж ніяк не полягає в боротьбі з режимом Януковича. Головний об'єкт їхньої хворобливої уваги та постійного поливання брудом – опозиційне Всеукраїнське об'єднання "Свобода". Причому за браком аргументів та обмеженістю свого інтелектуального ресурсу в хід ідуть будь-які засоби, включно з відвертою маячнею, яку вдалося нагуглити в Інтернеті. (http://blogs.pravda.com.ua/authors/voznyak/4f21ab9f779c5/).

Сенс життя ліберальних псевдоінтелектуалів

Ліберали постійно критикують націоналістів за, мовляв, занадто "агресивну", "радикальну", "прямолінійну" боротьбу з проявами українофобії. На думку лібералів, така поведінка націоналістів є згубною для України і українців. Натомість ліберали нічого не пропонують, фактично стверджуючи: "хто бореться з українофобією – той провокатор". Тобто, боротися з українофобами не можна взагалі. Треба терпіти. Більше того, борючись з українофобією та російським імперіалізмом, українські націоналісти... знаходять ідеологічну близькість із російськими! Ось такі "геніальні" думки.