Інколи може написати щось цікаве.
Один з небагатьох, хто пам"ятає про участь донбащуцького робітничого руху у демонтажі СРСР.
Може гарно переоповісти історичний анекдот про двох жидів-філософів та розпечену кочергу.
Або злепити оковирну побрехеньку, як Новий Йорк захлинався приступом українофілії під час гарбузяної каші-2004.
Але не більше.
Юдофіл та полонфіл - майже скотоложець.
Автор вкрай нудного посібника з української історії, після якого не хочеться бути українцем, а натомість хочеться повіситися.
Представник найгорізонтальнішої парості ліберального позитивизму - у його світі не те, що не можна дивитися зорі, через те, що зорі не покладеш до каші. У його світі зорі взагалі не існують. Є лише каша.
Я не хотів би мешкати у побіному надевклідовому зажидовленому світі.
РS. Дивним чином гоорішня світлина нагадала ось це :
"....Посеред кімнати стояв стіл, приблизно такий завбільшки, як і той, для гри в карти, але цей був накритий чорною скатертиною. Самотня свічка горіла на самім його краєчку. Пан Попель був зодягнутий у чернечу рясу, а на голові чомусь мав єпископську митру, але повернуту навпаки. Побожно склавши руки, він бубонів якусь молитву обличчям до тьмяного образу, що висів на дальній стіні. Коло нього в німому поштивому захваті завмерло кілька слуг у лівреях, а ще один слуга тримав на руках маленького чорного цапка.
— Пане наш, ти що там, що нам даш, дай днесь нам, з-під землі, з-під камінь, з-під морів дай нам днесь, тінь там тоне, тінь там десь, дай нам піт, дай нам кров, дай нам сліз і сіна віз, його тіло, його душу, його серце, його дупу, з-під морів, з-під землі, з-під камінь. Амінь. В ім’я хвоста і стегна і синього прутня. Амінь. В ім’я слини і крові і хворого зуба. Амінь. В ім’я нирки і кишки і вічного страху. Амінь. Маргадон, Вельзевул, Люцифер! Ґінехоше, Ібліс, Кальвін! Асмодей, Зороастр, Басаврюк! ...."
