Дайджест

Збірник статей та матеріалів

вторник, 9 октября 2018 г.

Євген Баран: Стерв'ятники від науки

В Інтернеті розгоряється нове коло шкандалю навколо плагіяту Дмитра Дроздовського.
Це вийшло за межі Інститутського конфлікту, хоча мало бути саме таким.
Цей конфлікт вже б"є не по Дмитру Дроздовському (я не підтримую його в зробленому), але по цілій Академічній інституції, в якій я колись був аспірантом, її директору Миколі Жулинському і по українській гуманітаристиці в цілому.
Той, хто роздмухав цей конфлікт на всю соборну Україну, ніколи не стане оновленим обличчям української гуманітаристики. Бо по трупах ходять стерв"ятники.

Українська гуманітарна наука має величезні проблеми. І їх треба було починати не з Дмитра. Вчинок Дмитра - це далекий постнаслідок. Ще на Першому Міжнародному Конгресі україністів Олександра Черненко одна з перших поставила проблєму вторинності і епігонства українського гуманітарного поля. Постколоніальний статус і стан - одна з причин тої вторинности. Відсутність державницької стратегії - найголовніша. Ніхто не звернув уваги на її виступ.

Форма, яку обрала пані Гундорова і К, попри все позірне "благородне" обурення, є травлею і моральним вбивством Людини. Зрештою, цей шкандаль може зруйнувати всю гуманітарну політику. А на руїнах не виростають квіти. На руїнах повзає гаддя і квітує зло.

вторник, 10 июля 2018 г.

Суть Шевельова

Юрій Шевельов етнічно був російським німцем, росіянином німецького походження. Він не сприймав нічого щироукраїнського, почував до нього стійку огиду й судив українців за російсько-імперськими лекалами, вважаючи примітивними, дурними, відсталими, провінційними зрадниками-мазепинцями (закреслено) кочубеями. Його естетична система координат - російська.

среда, 20 июня 2018 г.

Демон націонал-демократії та демон так званого " справжнього українського націоналізму"

...він дожив до 82 років. Представник націонал-більшовицького пагону совітської номенклатури, тієї самої, яка породила інших демонів - демона націонал-демократії та демона так званого " справжнього українського націоналізму". Його поетичний доробок не вартий ані уваги, ані аналізу. Плебей, подібний до казкового германського троля, череватий чоловік без шиї із круглим тюрським черепом. Не прихована, добре пригодована та ще краще керована агентура КДБ УРСР, до якої, вочевидь, він належав наприкінці 1980-их очолила український визвольний рух. По смерті обох Скоропадських, Коновальця, Сциборського, Петлюри, Шухевича та Бандери їхню справу провінційне КДБ дозволили продовжити із користю для себе людям не дуже талановитим, але дуже підлим. Прикро, що у проміжку між двома світовими війнами, коли було проголошено третю українську республіку, на поверхню політичного моря вітчизняні чорториї винесли подібне лайно - бездарні письменники та бездарні клерки провінційного імперського апарату управління , голови колгоспів, професійні стукачі, нащадки Остапа Бендера та ще не дуже приборкана братва визначали обличчя вітчизняної еліти впродовж останніх 25 років. 10 років кучмівського примороження країни згадувати наразі не варто адже їхні здобутки знищено. Коли читатимете некрологі Драчу, не забувайте, що саме він ( та ще живий, на жаль, Дмитро Павличко) були ініціаторами ядерного роззброєння України...

(с) Янченко Олег

суббота, 31 марта 2018 г.

"Прапороносці" Олеся Гончара - глузлива антигуманна карикатура на українця

Олесь Гончар, як і його наставник, а потім критик Юрій Шевельов, - психологічний росіянин. Це виразно помітно в "Прапороносцях". Свого часу білогвардійці зневажали барона Унгерна фон Штернберга й отамана Семенова за те, що ті їли зі своїми козаками й солдатами з одного казанка, спали поряд, укрившись шинеллю. В їхньому розумінні це було безчестя, страшне й непростиме гріхопадіння. У повісті-поемі, де навіть в епіграфі "Руская земля" зі "Слова о полку Игореве" старанно замінена на "Русскую", дистанція між офіцерами й солдатами суворо-пресуворо витримується. Жодного яшкання й панібратства.

Так само сильно, як я люблю нашу стару сільську, хуторянську, січову літературу від Котляревського до Кащенка з її кріпаками, покритками, ясиром, запорожцями, вишневими садами, я не люблю Олеся Гончара.

Особливо "Прапороносці". Дивно, але спроба перечитати скорочений виклад цього твору навела на думку, що сам сюжет наче й нічого. Молодий хлопець спершу знайомиться з військовим, від якого чує про його кохану дівчину, далі той військовий гине, а з"являється та сама дівчина, що дізнається про смерть коханого й зберігає йому вірність, уникає флірту з іншими військовими й, зрештою, закохується в головного героя. Це все було б добре й зворушливо, навіть могло сягнути геніяльности, якби було інакше написано. З одного боку, штучна, неприродна, завчена мова з поцупленими словами, за якою не стоїть живий діялект, і натужне невміння подати події, з іншого - ті самі, відомі зі шкільної лави, розібрані по кістках образи. Зокрема другоплянові.

І справа не в тому, що прапороносна армія в "армійських ватянках" суне на Захід зовсім подібно до орди монголів. По-чужинському відсторонено змальований образ дикого, забитого, дурнякувато-хвальковитого українця Хоми Хаєцького з вихідками, подібними до п"яницьких або блазнівських, у мене викликав антипатію ще зі шкільних років. Навіть дивно, що все це писала людина, котра зараховувала себе, принаймні, позірно, до одного з описаним персонажем народу.

Завжди було щось образливе, колоніяльне в подаванні українців отакими тупенько-пихатими кугутами Хаєцькими, поряд із якими Санчо Панса, Йозеф Швейк і Потап Шельменко виглядають кмітливими, здатними до самоіронії, авантюризму й нехтування різними бар"єрами. Для порівняння башкир старшина Багіров поданий набагато краще, без знущання.

Ця глузлива антигуманна карикатура на українця дисонує із загальним псевдоромантичним, квазіпісенним стилем "повісті-поеми". Важко уявити, що український селянин першої половини ХХ століття взагалі міг бути таким безтурботно-ідіотичним. Іще важче зрозуміти, чому його таким зобразили. Так не змальовували денщиків письменники доби царату, що писали про армію. Навіть тих же кріпаків автори-кріпосники подавали людяніше! Між кріпаком і його паном могло виникнути своєрідне приятельство. Навіть між рабовласником і рабом на американському Півдні. А випускник військового училища Євген Черниш, офіцер українського походження, не може запросто заприятелювати зі своїм співплемінником Хомою Хаєцьким. Одружений і старший Хома - істота нижчої раси, чорна кість, темний і недалекий плебей, від якого вчорашній студент не навчиться житейської мудрости, не отримає поради, не поділиться юнацькими бідами...

(c) Костянтин Рахно, доктор історичних наук

пятница, 30 марта 2018 г.

Юрій Шевельов як анти-українець

Юрій Шевельов етнічно був російським німцем, росіянином німецького походження. Він не сприймав нічого щироукраїнського, почував до нього стійку огиду й судив українців за російсько-імперськими лекалами, вважаючи примітивними, дурними, відсталими, провінційними зрадниками-мазепинцями (закреслено) кочубеями. Його естетична система координат - російська.

Шевельова дуже люблять неукраїнці, що вивчили українську мову. Їм подобається і його зверхній, глузливий тон щодо всього українського, й боротьба з патріотичними поглядами, й сам факт, що можна так запросто випхатися нагору над українцями й вказувати їм, що робити.

Я свого часу казав Курінному, що Шевельов засунув виникнення української мови понижче, ніж радянці, але якомога повище, ніж українські націоналісти. Як наслідок, вона в нього утворилася за часів, коли не існувало єдиної Руси й замість української мови виникло б три або чотири (як голландська обабіч німецької). Якщо вірити Шевельову, то не існувало причин Галичині з Волинню й Закарпаттю говорити українською.

Досить цікавий епізод зі шведським ученим Фальком, який посмів виявити фрикативне "г" вже в Х столітті, отой суто український звук. Через що його дружно заатакували радянські вчені й Шевельов, і потім в СРСР 1982 року з повагою цитували Шевельова - чи багато діяспорних науковців удостоїлися такої чести?

Я йому також не прощу знущання з Панаса Мирного й наїзд на неоклясиків. Дурним він не був, але був дуже упередженим і безкомпромісним. Часто це були саме російські естетичні категорії (у росіян література про село витіснена на маргінес - імажиністи, дєрєвєнщики, у росіян не набув поширення етнографічний роман, у росіян немає творів про козаків, у росіян не було неоклясицизму тощо). Він дивився на українців російськими очима - навіщо це заперечувати?

Костянтин Рахно, доктор історичних наук

среда, 14 марта 2018 г.

Біс помер

... у пеклі поповнення. Сатанист, масон, безбожник та впертий десакралізатор Божого задуму відправився під три чорти і не треба казати мені про найвеличнішого астрофизика усіх часів та народів - осягнути Всесвіт людині не під силу, Хокинг створив найнуднішу та найпаскуднішу модель його, у такому Всесвіті було нудно жити і ще нудніше у такому Всесвіті було помирати. Гностики, Отці Церкви, старі шиїтські богослови та фашисти з Аненербе відтоворювали значно цікавіші тлумачення зоряного неба. На минулорічній масонсько-люцеферіанський " ялтинський європейській стратегії" де верховними демонами працювали Анрі-Леві та негр-авангардист, що спорудив на подвір"ї Мистецького Арсеналу геть не бутафорський портал до пекла, з"ява Хокинга була і доречною і показовою - невиліковно хворий, покалічений біс ( немов кроплений святою водою) проліз крізь стіну й плюючись отруйним зеленим слизом, розповідав про те, що Бога немає. Нехай не радіють - Стерничий може віддалитися від Стерна, але не назавжди...

(с) Янченко Олег з Olga Shadrina.

вторник, 13 марта 2018 г.

Так виглядає деградація української науки

Ярослав Грицак, який не є ні культурологом, ні літературознавцем, ні музикознавцем, розповідає про кобзарів і Тараса Шевченка. Так виглядає деградація української науки.

Особа Грицака, його минуле та його переконання в даному разі неважливі.

Важливо інше.

Науковців цілеспрямовано підмінюють куцим набором одних і тих же "публічних інтелектуалів", однаково некомпетентних в усьому, про що виступають.

Український загал має право на фахове науково-популярне висвітлення питань і подій гуманітаристики.

Українські вчені мають право бути почутими й побаченими громадськістю.

Особливо це стосується молодих учених, яким і так нелегко ведеться. Вони мають право стати відомими.

Така підміна - частина кампанії зі знищення вищої освіти та фундаментальної науки в Україні.

(c) К.Р.

понедельник, 26 февраля 2018 г.

Андрій Мітовський почувається гидко

Уже дещо неактуально за часом, але. Видатний знавець інженерних кадрів товаріщ Касьянов провів чергову лекцію, присвячену "політиці пам"яті", і в черговий раз висловив велиике занепокоєння цією політикою. Звучали заїжджені тези про "національний/націоналістичний наратив, котрий розколює країну", про те, як "праві консерватори і ультранаціоналісти" його підігрівають і так далі. 

Безумовно, національний наратив дуже немилий цим знавцям інженерних кадрів, класової боротьби робітництва Західної України, критики буржуазних трактувань побудови комунізму та інших дуже цікавих речей. Воно ж ще, чого доброго, доведеться за книжечку свою відповідати, де ставиться під сумнів Голодомор.

Ну і цитата: «Західна спільнота не може толерувати те, що відбувається в Україні з політикою пам’яті! … Так, є начебто серйозніші проблеми: війна, реінтеграція Донбасу, Мінськ, тощо … Проте нам не варто відкидати той факт, що в 1923 році була маленька партія в Німеччині, яка не розглядалась як важлива і серйозна сила. Але за 10 років щось сталося! І сучасна Україна дуже схожа, в багатьох аспектах дуже схожа, на Веймарську республіку. Ми маємо почуття національного приниження за втрату Криму і, вірогідно, деякі люди будуть шукати силу, яка змобілізує їх. І цей поділ між Заходом (Центром) – Сходом (Півднем) – це теж дуже серйозна ситуація, адже якісь люди просто вбили історика на вулиці, як це сталося з Бузиною (я не є його симпатиком)… Але він був громадянином країни і в його вбивстві звинувачують двох членів ультранаціоналістичної організації. І суд так і не виніс остаточного рішення… Отже, зараз ситуація така, що тебе просто можуть вбити на вулиці, якщо ти говориш щось не те. … Ми також маємо волонтерські батальйони, такі як Азов, які пропагують ультранаціоналістичну ідеологію. І ці люди мають зброю. Я думаю, що їх використовує керівний політичний клас у власних цілях… І тому Захід має реагувати і бути чутливим до цих питань».

Ось так! Жах - і ультранаціаналісти-кансєрватори, і волання до прагрєсівнай абщєствєнності, і, звісно ж, аналогії з Німеччиною, і нещасний історик (!!!) Бузина... Все змішалось, люди й коні.
Хочеться лише сподіватися, що наш науковий загал якось відреагує на цей потік ліволіберальної свідомості. Бо загрався таваріщ Касьянав, загрався.

Деталі високоінтелектуальної і значущої лекції за посиланням:

вторник, 20 февраля 2018 г.

Не вбивайте цього посіпаку, просто дайте йому п...и за брехню!

Агенти Кремля ніяк не заспокояться та вустами "своїх істориків" в Україні за допомогою іноземних фондів проголошують :

"...І цей поділ між Заходом (Центром) – Сходом (Півднем) – це теж дуже серйозна ситуація, адже якісь люди просто вбили історика на вулиці, як це сталося з Бузиною (я не є його симпатиком)… Але він був громадянином країни і в його вбивстві звинувачують двох членів ультранаціоналістичної організації. І суд так і не виніс остаточного рішення… Отже, зараз ситуація така, що тебе просто можуть вбити на вулиці, якщо ти говориш щось не те..."
(Професор Георгій Касьянов)...

Люди, не вбивайте цього посіпаку, просто дайте йому п...и за брехню!

(Доктор Тарас Чухліб)

"... обурює те, що Касьянов вважає Бузину істориком. Почнімо з того, що Бузина закінчив філологічний факультет, хоча й не працював за фахом вчителя російської мови й літератури. І продовжимо тим, що жодну з його книг неможливо визнати історичною. Професор Касьянов, який пише теоретичні статті про те, хто який історик, мав би чітко визначати межі цеху науковців, цеху істориків...  У деяких випадках Бузина подається як "журналіст", себто священна корівка модерної дєрьмокакі... перепрошую, демократії. А коли треба, виявляється, він уже історик, вбивають учених, причому Захід і Центр проти Сходу і Півдня"

(Доктор К.Р.)

суббота, 10 февраля 2018 г.

Мирослав Володимирович Попович

Помер філософ Мирослав Володимирович Попович.

Дивна й суперечлива людина, з якою я спілкувався ще студентом.

У нього була інтелігентна приємна манера спілкування - не зверхня, зате уважна до співрозмовника.

За радянських часів він був практично дисидентом. Плідно досліджував слов"янське язичництво, світогляд давніх слов"ян, шукав архаїку у творчості Миколи Гоголя, залучаючи набутки напівзаборонених тоді структуралістів і німецьких сходознавців доби Третього Райху. Був одним із небагатьох вітчизняних дослідників ірано-слов"янської взаємодії. Писав легко й цікаво. За науковими переконаннями тоді був позитивістом, хоча його та його нині теж покійного друга Вілена Горського й примушували зректися позитивізму. Його дружина Лідія Артюх - відомий етнолог, дослідник народної кулінарії.

Один з тих, завдяки кому було не соромно зватися українцем під радянською окупацією, він, по суті, не прийняв і не сприйняв незалежности України. Світ ловив його - й спіймав. За ненавистю до українського патріотизму він, учорашній патріот, міг позмагатися з Петром Толочком, нападаючись на примарних націоналістів у геть невластивій йому манері, озлоблено й агресивно, просто втрачаючи людську подобу. Це сильно позначилося на його останній великій праці, грубезному "Нарисі історії культури України", місцями перетвореному на тупу антиукраїнську політичну агітку. Працював він у монструозно-бутафорській Києво-Могилянській академії. Проте все ще виглядав чужим серед ліберального паноптикуму, повного дослідників клясової боротьби дрогобицького робітництва, чотирнадцятого з"їзду ВКП(б), діяльности Компартії України зі зміцнення своїх рядів, інженерно-технічних секцій профспілок у соціялістичному будівництві й інших невмирущих проблем...

(с) Костянтин Рахно, доктор історич. наук, ст. наук. співробідник



... смерть одного із найбільших та найсмердючиших гнойових жуків має тішити нас не лише тим, що суттево зменьшується лжеукраїнська та гемороідальна " ініціатива першого грудня", яка вперто вінчає слизьку жабу з червоно-чорною трояндою, ми врешті-решт навчимося розпізнавати шифри та диявольські кодування ліберального дискурсу - адже " світлою людиною" та "великим українцем" називатимуть масона та деукраїнізатора. Усі, хто читав його глевку та кисловату водночас "Історію української культури" ніколи не позбудуться дратівливого здивування через ту впертість, з якою автор доводив те, що українська культура є виключно плебейською та сміховою, повторюючи помилкові твердження Бахтіна щодо Рабле - хай там як, але директор інституту філософії не міг не знати, що ховається за блазенською оболонкою, зводячи усю Україну до того, що називається βάθος. Земля йому товченим склом, пекло - хатою. Дуже задоволений цією смертю...

Олег Янченко 

среда, 10 января 2018 г.

Скальський, помогло?

Кандидат історичних наук Скальський, що вихваляє Петлюру з Винниченком та пропагує соціялізм на антиукраїнському ресурсі "Історична правда", стверджує:

"Найкраща пропаганда – це комфортні умови життя в державі. Сила української пропаганди – не у вигадуванні та підтримці міфів, а у банальному знанні історії, критичному оцінюванні фактів, відмови від "лакованих героїв".

1) Нагадаю, що в Донецьку та Луганську були цілком комфортні умови життя. То були багатші й модерновіші міста за Полтаву, Тернопіль, Кропивницький. Кримчани також жили комфортніше за чернігівців. Помогло? Майбутні країни Балтії у складі СРСР жили заможніше за решту республік. Помогло?

2) А що таке ті міфи? Неоциніки, гіперскептики й дефекальні деконструктори проголошують "міфами" будь-які факти, які їм не до вподоби. Іншими словами, якщо якась обставина в історії тобі не сподобалася, бо не вклалася в заздалегідь придуману концепцію, тим гірше для неї, хай начувається, проголошу міфотворчістю. Й буду критичним оцінювачем.

3) А що таке банальне знання історії? "Падєлкі ат Лікбєза"? До маразмів Яковенко чи Грицака критично ставитися не вимагають.

4) Усі народи світу мають "лакованих" героїв. Лише вкраїнцям не можна, ніззя!