Дайджест

Збірник статей та матеріалів

понедельник, 26 февраля 2018 г.

Андрій Мітовський почувається гидко

Уже дещо неактуально за часом, але. Видатний знавець інженерних кадрів товаріщ Касьянов провів чергову лекцію, присвячену "політиці пам"яті", і в черговий раз висловив велиике занепокоєння цією політикою. Звучали заїжджені тези про "національний/націоналістичний наратив, котрий розколює країну", про те, як "праві консерватори і ультранаціоналісти" його підігрівають і так далі. 

Безумовно, національний наратив дуже немилий цим знавцям інженерних кадрів, класової боротьби робітництва Західної України, критики буржуазних трактувань побудови комунізму та інших дуже цікавих речей. Воно ж ще, чого доброго, доведеться за книжечку свою відповідати, де ставиться під сумнів Голодомор.

Ну і цитата: «Західна спільнота не може толерувати те, що відбувається в Україні з політикою пам’яті! … Так, є начебто серйозніші проблеми: війна, реінтеграція Донбасу, Мінськ, тощо … Проте нам не варто відкидати той факт, що в 1923 році була маленька партія в Німеччині, яка не розглядалась як важлива і серйозна сила. Але за 10 років щось сталося! І сучасна Україна дуже схожа, в багатьох аспектах дуже схожа, на Веймарську республіку. Ми маємо почуття національного приниження за втрату Криму і, вірогідно, деякі люди будуть шукати силу, яка змобілізує їх. І цей поділ між Заходом (Центром) – Сходом (Півднем) – це теж дуже серйозна ситуація, адже якісь люди просто вбили історика на вулиці, як це сталося з Бузиною (я не є його симпатиком)… Але він був громадянином країни і в його вбивстві звинувачують двох членів ультранаціоналістичної організації. І суд так і не виніс остаточного рішення… Отже, зараз ситуація така, що тебе просто можуть вбити на вулиці, якщо ти говориш щось не те. … Ми також маємо волонтерські батальйони, такі як Азов, які пропагують ультранаціоналістичну ідеологію. І ці люди мають зброю. Я думаю, що їх використовує керівний політичний клас у власних цілях… І тому Захід має реагувати і бути чутливим до цих питань».

Ось так! Жах - і ультранаціаналісти-кансєрватори, і волання до прагрєсівнай абщєствєнності, і, звісно ж, аналогії з Німеччиною, і нещасний історик (!!!) Бузина... Все змішалось, люди й коні.
Хочеться лише сподіватися, що наш науковий загал якось відреагує на цей потік ліволіберальної свідомості. Бо загрався таваріщ Касьянав, загрався.

Деталі високоінтелектуальної і значущої лекції за посиланням:

вторник, 20 февраля 2018 г.

Не вбивайте цього посіпаку, просто дайте йому п...и за брехню!

Агенти Кремля ніяк не заспокояться та вустами "своїх істориків" в Україні за допомогою іноземних фондів проголошують :

"...І цей поділ між Заходом (Центром) – Сходом (Півднем) – це теж дуже серйозна ситуація, адже якісь люди просто вбили історика на вулиці, як це сталося з Бузиною (я не є його симпатиком)… Але він був громадянином країни і в його вбивстві звинувачують двох членів ультранаціоналістичної організації. І суд так і не виніс остаточного рішення… Отже, зараз ситуація така, що тебе просто можуть вбити на вулиці, якщо ти говориш щось не те..."
(Професор Георгій Касьянов)...

Люди, не вбивайте цього посіпаку, просто дайте йому п...и за брехню!

(Доктор Тарас Чухліб)

"... обурює те, що Касьянов вважає Бузину істориком. Почнімо з того, що Бузина закінчив філологічний факультет, хоча й не працював за фахом вчителя російської мови й літератури. І продовжимо тим, що жодну з його книг неможливо визнати історичною. Професор Касьянов, який пише теоретичні статті про те, хто який історик, мав би чітко визначати межі цеху науковців, цеху істориків...  У деяких випадках Бузина подається як "журналіст", себто священна корівка модерної дєрьмокакі... перепрошую, демократії. А коли треба, виявляється, він уже історик, вбивають учених, причому Захід і Центр проти Сходу і Півдня"

(Доктор К.Р.)

суббота, 10 февраля 2018 г.

Мирослав Володимирович Попович

Помер філософ Мирослав Володимирович Попович.

Дивна й суперечлива людина, з якою я спілкувався ще студентом.

У нього була інтелігентна приємна манера спілкування - не зверхня, зате уважна до співрозмовника.

За радянських часів він був практично дисидентом. Плідно досліджував слов"янське язичництво, світогляд давніх слов"ян, шукав архаїку у творчості Миколи Гоголя, залучаючи набутки напівзаборонених тоді структуралістів і німецьких сходознавців доби Третього Райху. Був одним із небагатьох вітчизняних дослідників ірано-слов"янської взаємодії. Писав легко й цікаво. За науковими переконаннями тоді був позитивістом, хоча його та його нині теж покійного друга Вілена Горського й примушували зректися позитивізму. Його дружина Лідія Артюх - відомий етнолог, дослідник народної кулінарії.

Один з тих, завдяки кому було не соромно зватися українцем під радянською окупацією, він, по суті, не прийняв і не сприйняв незалежности України. Світ ловив його - й спіймав. За ненавистю до українського патріотизму він, учорашній патріот, міг позмагатися з Петром Толочком, нападаючись на примарних націоналістів у геть невластивій йому манері, озлоблено й агресивно, просто втрачаючи людську подобу. Це сильно позначилося на його останній великій праці, грубезному "Нарисі історії культури України", місцями перетвореному на тупу антиукраїнську політичну агітку. Працював він у монструозно-бутафорській Києво-Могилянській академії. Проте все ще виглядав чужим серед ліберального паноптикуму, повного дослідників клясової боротьби дрогобицького робітництва, чотирнадцятого з"їзду ВКП(б), діяльности Компартії України зі зміцнення своїх рядів, інженерно-технічних секцій профспілок у соціялістичному будівництві й інших невмирущих проблем...

(с) Костянтин Рахно, доктор історич. наук, ст. наук. співробідник



... смерть одного із найбільших та найсмердючиших гнойових жуків має тішити нас не лише тим, що суттево зменьшується лжеукраїнська та гемороідальна " ініціатива першого грудня", яка вперто вінчає слизьку жабу з червоно-чорною трояндою, ми врешті-решт навчимося розпізнавати шифри та диявольські кодування ліберального дискурсу - адже " світлою людиною" та "великим українцем" називатимуть масона та деукраїнізатора. Усі, хто читав його глевку та кисловату водночас "Історію української культури" ніколи не позбудуться дратівливого здивування через ту впертість, з якою автор доводив те, що українська культура є виключно плебейською та сміховою, повторюючи помилкові твердження Бахтіна щодо Рабле - хай там як, але директор інституту філософії не міг не знати, що ховається за блазенською оболонкою, зводячи усю Україну до того, що називається βάθος. Земля йому товченим склом, пекло - хатою. Дуже задоволений цією смертю...

Олег Янченко