Скасування ліберастичного кривопису з потворними фемінітивами не має засмучувати патріотів

Скасування ліберастичного кривопису з потворними фемінітивами не має засмучувати патріотів.

Це була одна з тих диверсій, завдяки яким передвиборче гасло про мову було спотворено й знецінено. Бо укладався він за Інтернетними заявками громадян, яким праглося то того, то іншого, залежно від політичних настроїв і безграмотності, й, поряд із дрібним архаїзаторством, туди було поспіхом напхано всілякого непотрібного мотлоху й ускладнень. Такий собі компроміс: для антикварів - "Атени", для соросят - добровільно-примусові "членкині". Ми - вам, а ви - нам.

Кривопис не подобався ні східним українцям, ні  західним, багатьом мовознавцям і патріотичним діячам культури. Він просто напружував свідоме патріотичне суспільство отими "проєктами" й "історикинями", робив навіть гуманітаріїв малограмотними та допомагав зовнішнім і внутрішнім ворогам української мови закинути нам її неоформленість і постійну змінюваність. Гадаю, що остання небезпека особливий мала б остудити гарячі голови й примусити подумати, чи вартий "етер", ретельно перемішаний із ліберастичним новомовом, того, щоб ставити під удар і без того хиткі позиції української мови як такої.

Тому - любімо мову, плекаймо її й оберігаймо від нових правописів!!!

К.Р.

Костянтин Рахно: Світ змінився і націоналісти старого призову не вміють дати собі з ним ради

Наше колоніальне минуле минулося вже давно. Зараз у нас наслідки не совєтчини, а кравчуківщини й кучмізму. Він ніс сліди попередньої, радянської, епохи, але ми вже залежимо від нього. Як бачите, сучасність уже важко міряти нацдемівськими категоріями кінця 1980-початку 1990-х.

Є нові виклики. Скажімо, той же Сорос є нерадянським і антирадянським. Але це не означає, що він є хорошим, проукраїнським, корисним і безпечним. Світ різко змінився. Змінився Захід, який ідеалізували рухівці початку 1990-х.

Змінилися суспільні проблеми. 

Скажімо, антирадянщиків Калинця з Шевчуком звуть "совками", бо вони не допустили вручення Шевченківської премії ліберальному українофобові Грабовичу. 

Антирадянщик Маринович преспокійно уживається з аспірантом Інституту марксизму-ленінізму Грицаком і бере на роботу комуніста Найема. 

Кіпіані є антирадянським і навіть паразитує на пам'яті Стуса. Але з цього не випливає, що він кращий за свого багаторічного візаві Медведчука. 

По Україні натицяли, не питаючись, чужих релігійних знаків, які, хоч і не радянські, ріднішими й приємнішими від того не стануть. 

Тобто проблемою є вже не совєтчина, а щось інше, нове, з чим націоналісти старого призову не вміють дати ради. Вони або лягають під ліволібералізм, вважаючи, що це і є обітованний Захід, або безпорадно усуваються з актуального життя.