Політкоректність як міжнародне явище почалася з 1990-х, але як рух вона існувала й раніше. Я вперше з нею зіштовхнувся в 1983-му чи 1984 році. Я йшов до своєї лабораторії (Буковський - нейрофізіолог, - ред.), а назустріч сходами спускалися дві дівчини. Я притримав для них двері. Вони подивилися на мене з презирством і сказали: "Чоловіча шовіністична свиня". Я нічого не зрозумів і дуже здивувався. Розповів колегам, вони стали сміятися: "Так це з університету Берклі. Звідти йдуть усі ліворадикальні рухи. Це якась нова мода – феміністки; вони говорять, що коли ми, чоловіки, поводимося з жінкою як із жінкою, ми її цим принижуємо".
Феміністки вчать, що "жінка" - це соціальна концепція. Мовляв, якби чоловіки трималися з жінками як із чоловіками, жінки б і стали чоловіками: жінок із них робить наше поводження щодо них, жінка – жертва чоловічих стереотипів. Ця концепція, народившись у Берклі, разюче швидко поширилася по всьому світові. В 1984-му році ми над нею сміялися – за 10 років вона захопила увесь світ. Всі університети відкрили відділення "гендерних досліджень". Як на мене, так у відносинах статей за мільйон років нічого не змінилося, але ці псевдонауки про чоловічі гріхи розплодились жахливо: не так ми на жінок дивимось і не так із ними поводимося.
І почався чистий Оруелл: неможна, мовляв, звертатись до жінки "міс" або "місіс", тому що це визначення жінки через її подружній статус. Вводиться неможливе для англійської мови "міз". Вони ввесь час вигадують нові слова, і якщо ти не говориш як велено, ти – чоловіча шовіністична свиня, або фашист. Навіть Біблію переписують так, щоб Бог був у жіночому роді.
Я-бо в радянських психушках звик до суспільства божевільних. Але погано те, що американське суспільство будь-яке абсурдне нововведення відразу робить ледь не загальнообов'язковим. У Штатах, втім, як і в Європі, населення поводиться неймовірно конформістськи. Усе, що тобі впарюють, слід сприймати як норму. Щоб бути успішним, треба бути конформістом. І от американські шаблони поширюються всюди як непорушні правила, відбиваючись навіть на законодавстві.
Феміністичні рухи заявили, що чоловіки - "сексисти", дивляться на жінок винятково як на сексуальні об'єкти, і, отже, все, що має відношення до статі, має бути вилучене зі щоденного спілкування чоловіка та жінки. Флірт оголосили агресією та прагненням поневолити жінку. Зараз у США роботодавець не сміє розмовляти зі своєю співробітницею наодинці – має бути присутній хоча б один свідок, інакше того можуть звинуватити в сексуальних домаганнях, а це означає загибель кар'єри та втрату статусу в суспільстві.
Точно так само свої вимоги почали висувати й різноманітні меншини – гомосексуалісти, темношкірі, сектанти і т.п. З'явилися закони про "hate speech" - "мову ненависті", щось до жаху подібне на 70 статтю радянського Кримінального кодексу, за якою мене судили. "Мовою ненависті" оголосили будь-яке згадування про расові розбіжності або сексуальні схильності. Ви не маєте права визнавати очевидні факти. Якщо ви їх згадуєте публічно, - це злочин.
Це призвело до такої цензури, що в наші дні Шекспір жити б не міг. Так, половину його п'єс уже й не ставлять: "Венеціанський купець" - антисемітизм, "Отелло" - расизм, "Приборкання норовливої" - сексизм... Одна вчителька в Лондоні відмовилася вести свій клас на "Ромео і Джульєтту", назвавши спектакль "огидним гетеросексуальним видовищем".
Активісти, які нібито захищають права меншин – гомосексуальні й феміністичні організації – насправді про меншості не піклуються. Вони, як свого часу Ленін – робітників, використовують їх як інструмент тиску й контролю над суспільством, і завдають їм більшої шкоди, ніж усім іншим. У Штатах дружина мого товариша 7 років тому заснувала рух "Жінки Америки проти фемінізму". Починала вона з декількома подругами, а тепер у їхнього журналу тираж – 2 мільйони. Жінки розуміють, що фемінізм їм ворожий, що він руйнує їхнє життя, що він не дає їм обирати те, що хочеться їм, а те, що їм нав'язують різні активістки.
Коротше кажучи, ми маємо справу з серйозною загрозою, яка під вивіскою політичної коректності намагається зруйнувати наше суспільство. Чим меншостям гірше, тим краще їхнім лідерам: буде що захищати. Але їхнє завдання – знищити наше суспільство, і це гірше за будь-який марксизм.
P.S. Володимир Костянтинович Буковський (рос. Влади́мир Константи́нович Буко́вский) (народився 30.12.1942 р. в місті Белебей Башкирської АРСР) - письменник, політичний та громадський діяч, учений-нейрофізіолог. Один із засновників дисидентського руху в СРСР.
1960 р. – разом із Юрієм Ґаланськовим, Едуардом Кузнєцовим організує регулярні зібрання молоді біля пам’ятника Маяковському в центрі Москви.
1963–1965 рр. – перший арешт за спробу розмножити фотоспособом книжки югославського інакодумця Мілована Джиласа, примусове лікування в Ленінградській спецпсихлікарні, де він познайомився з опальним генералом Петром Григоренком.
1965–1966 рр. – другий арешт за підготовку мітингу на захист Андрія Сінявського та Юлія Даніеля, насильна госпіталізація.
1967–1970 рр. – третій арешт за організацію демонстрації протесту проти арешту Олександра Ґінзбурґа, Юрія Ґаланскова, три роки таборів.
1971 р. – четвертий арешт, вирок – сім років. У пермських політичних таборах у співавторстві із Семеном Глузманом пише «Посібник з психіатрії для інакодумців».
У 1974-му як «злісного порушника режиму» його повертають до тюрми.
Грудень 1976 р. – В. Буковського обміняли на лідера Комуністичної партії Чилі Луїса Корвалана.
Після висилки з СРСР Буковський поселився у Великій Британії, закінчив Кембриджський університет. Брав участь у створенні міжнародної антикомуністичної організації «Інтернаціонал опору», був обраний її президентом.
2007 р. – висувався кандидатом у президенти Росії на виборах 2008 року, але не був зареєстрований ЦВК.
2008 р. – брав участь в організації російського Об’єднаного демократичного руху «Солідарність».
2010 р. – підписав звернення російської опозиції до громадян Росії «Путін має піти» (підпис № 2).
2011 р. – подав позов до лондонського суду з вимогою заборонити виїзд Михайла Ґорбачова з Великої Британії з метою його подальшого судового переслідування за звинуваченням у злочинах, скоєних ним на посаді генсека КПРС у Баку, Тбілісі та Вільнюсі.
Феміністки вчать, що "жінка" - це соціальна концепція. Мовляв, якби чоловіки трималися з жінками як із чоловіками, жінки б і стали чоловіками: жінок із них робить наше поводження щодо них, жінка – жертва чоловічих стереотипів. Ця концепція, народившись у Берклі, разюче швидко поширилася по всьому світові. В 1984-му році ми над нею сміялися – за 10 років вона захопила увесь світ. Всі університети відкрили відділення "гендерних досліджень". Як на мене, так у відносинах статей за мільйон років нічого не змінилося, але ці псевдонауки про чоловічі гріхи розплодились жахливо: не так ми на жінок дивимось і не так із ними поводимося.
І почався чистий Оруелл: неможна, мовляв, звертатись до жінки "міс" або "місіс", тому що це визначення жінки через її подружній статус. Вводиться неможливе для англійської мови "міз". Вони ввесь час вигадують нові слова, і якщо ти не говориш як велено, ти – чоловіча шовіністична свиня, або фашист. Навіть Біблію переписують так, щоб Бог був у жіночому роді.
Я-бо в радянських психушках звик до суспільства божевільних. Але погано те, що американське суспільство будь-яке абсурдне нововведення відразу робить ледь не загальнообов'язковим. У Штатах, втім, як і в Європі, населення поводиться неймовірно конформістськи. Усе, що тобі впарюють, слід сприймати як норму. Щоб бути успішним, треба бути конформістом. І от американські шаблони поширюються всюди як непорушні правила, відбиваючись навіть на законодавстві.
Феміністичні рухи заявили, що чоловіки - "сексисти", дивляться на жінок винятково як на сексуальні об'єкти, і, отже, все, що має відношення до статі, має бути вилучене зі щоденного спілкування чоловіка та жінки. Флірт оголосили агресією та прагненням поневолити жінку. Зараз у США роботодавець не сміє розмовляти зі своєю співробітницею наодинці – має бути присутній хоча б один свідок, інакше того можуть звинуватити в сексуальних домаганнях, а це означає загибель кар'єри та втрату статусу в суспільстві.
Точно так само свої вимоги почали висувати й різноманітні меншини – гомосексуалісти, темношкірі, сектанти і т.п. З'явилися закони про "hate speech" - "мову ненависті", щось до жаху подібне на 70 статтю радянського Кримінального кодексу, за якою мене судили. "Мовою ненависті" оголосили будь-яке згадування про расові розбіжності або сексуальні схильності. Ви не маєте права визнавати очевидні факти. Якщо ви їх згадуєте публічно, - це злочин.
Це призвело до такої цензури, що в наші дні Шекспір жити б не міг. Так, половину його п'єс уже й не ставлять: "Венеціанський купець" - антисемітизм, "Отелло" - расизм, "Приборкання норовливої" - сексизм... Одна вчителька в Лондоні відмовилася вести свій клас на "Ромео і Джульєтту", назвавши спектакль "огидним гетеросексуальним видовищем".
Активісти, які нібито захищають права меншин – гомосексуальні й феміністичні організації – насправді про меншості не піклуються. Вони, як свого часу Ленін – робітників, використовують їх як інструмент тиску й контролю над суспільством, і завдають їм більшої шкоди, ніж усім іншим. У Штатах дружина мого товариша 7 років тому заснувала рух "Жінки Америки проти фемінізму". Починала вона з декількома подругами, а тепер у їхнього журналу тираж – 2 мільйони. Жінки розуміють, що фемінізм їм ворожий, що він руйнує їхнє життя, що він не дає їм обирати те, що хочеться їм, а те, що їм нав'язують різні активістки.
Коротше кажучи, ми маємо справу з серйозною загрозою, яка під вивіскою політичної коректності намагається зруйнувати наше суспільство. Чим меншостям гірше, тим краще їхнім лідерам: буде що захищати. Але їхнє завдання – знищити наше суспільство, і це гірше за будь-який марксизм.
P.S. Володимир Костянтинович Буковський (рос. Влади́мир Константи́нович Буко́вский) (народився 30.12.1942 р. в місті Белебей Башкирської АРСР) - письменник, політичний та громадський діяч, учений-нейрофізіолог. Один із засновників дисидентського руху в СРСР.
1960 р. – разом із Юрієм Ґаланськовим, Едуардом Кузнєцовим організує регулярні зібрання молоді біля пам’ятника Маяковському в центрі Москви.
1963–1965 рр. – перший арешт за спробу розмножити фотоспособом книжки югославського інакодумця Мілована Джиласа, примусове лікування в Ленінградській спецпсихлікарні, де він познайомився з опальним генералом Петром Григоренком.
1965–1966 рр. – другий арешт за підготовку мітингу на захист Андрія Сінявського та Юлія Даніеля, насильна госпіталізація.
1967–1970 рр. – третій арешт за організацію демонстрації протесту проти арешту Олександра Ґінзбурґа, Юрія Ґаланскова, три роки таборів.
1971 р. – четвертий арешт, вирок – сім років. У пермських політичних таборах у співавторстві із Семеном Глузманом пише «Посібник з психіатрії для інакодумців».
У 1974-му як «злісного порушника режиму» його повертають до тюрми.
Грудень 1976 р. – В. Буковського обміняли на лідера Комуністичної партії Чилі Луїса Корвалана.
Після висилки з СРСР Буковський поселився у Великій Британії, закінчив Кембриджський університет. Брав участь у створенні міжнародної антикомуністичної організації «Інтернаціонал опору», був обраний її президентом.
2007 р. – висувався кандидатом у президенти Росії на виборах 2008 року, але не був зареєстрований ЦВК.
2008 р. – брав участь в організації російського Об’єднаного демократичного руху «Солідарність».
2010 р. – підписав звернення російської опозиції до громадян Росії «Путін має піти» (підпис № 2).
2011 р. – подав позов до лондонського суду з вимогою заборонити виїзд Михайла Ґорбачова з Великої Британії з метою його подальшого судового переслідування за звинуваченням у злочинах, скоєних ним на посаді генсека КПРС у Баку, Тбілісі та Вільнюсі.
Комментариев нет:
Отправить комментарий