Про позов щодо збірника архівних матеріалів про Василя Стуса

Як на мій погляд, то обоє учасників - Вахтанг Кіпіані й Віктор Медведчук - гідні одне одного, обоє мають українофобські висловлювання (ще ніхто не забув, як мегатолерантний Вахтанг звав українців бидлом?), в обох є спільний етнічний компонент, десь сходяться в поглядах, бо обом хочеться "політичної нації" з усіх підряд і обоє ненавидять націоналізм і правоконсервативні ("ультраправі") погляди, обом хочеться постійно в політику. І цей процес обом принесе дивіденди. Медведчук "захищатиме" своє реноме, Кіпіані обзаведеться індульгенцією проти націоналістів. Якщо раніше націоналісти мали змогу критикувати Кіпіані за його висловлювання, публікації, погляди, підтримку тих чи інших діячів, то тепер Кіпіані апелюватиме до аргументу ад Медведчукум.

Для істориків найцікавіше інше. Це не монографія. Це не історико-художній есей а-ля Сергій Плохій. Це не роман. Це грубий збірник архівних документів. Який визнано замахом на честь і гідність. І ось тут найцікавіше: є архіви, у них - документи, а в них - певна інформація, що тим чи іншим чином суперечить "усталеним" уявленням про події й осіб. І ось вам, дорогі колеги, доказ того, як сприймається ця інформація відносно недавніх і не дуже міфологізованих подій. А як буде сприйматися архівна інформація стосовно Визвольних Змагань, міжвоєнного періоду, Карпатської України, Другої світової, де між собою конкурують радянські, польські, американські, бандерівські різко міфологізовані наративи?

К.Р.