Моральне відробітчанство міжнародного фінансування Українського Католицького Університету набирає письмової форми.
Натхненний надіями на gloriosus уківський бюджет-2012, 2 грудня 2011 ректор УКУ Борис Гудзяк видав Різдвяну Директиву про плани здачі духовних подвигів на Різдвяний піст-2011, тим утіливши давню ідею-фікс свого чільного ідеолога Мирослава Мариновича.
Як духовне читання на Різдвяний піст УКУ поширило директивне звернення про необхідність знищити образ Жида у невинних галицьких вертепах, де Жид разом з Іродом, часом спираючись на Жидівку, уособлюють одвічну спокусу українського народу лихварством та корчмою.
УКУ вбачає наклеп і дискредитацію цілої нації тим, що вертепні Жиди відволікають наївних селян від Пресвятої родини. Чим настільки не догодив маргінальний фольклорний елемент Гудзяку та Мариновичу, не зрозуміло, хіба би слугували Жиди знову цапом-відбувайлом за якісь інші прогрішення спільноти католицького тоталітаризму.
Нещодавно Блаженніший Любомир Гузар, колишній Предстоятель УГКЦ, звинуватив УКУ у провалі академічної двадцятирічки української богословської традиції, на яку грошей витрачено багато, а богословських праць, знаменитих імен та меморіальних таблиць випускникам УКУ в інших закладах немає (див. інтерв´ю з Любомиром Гузаром на theology.in.ua).
УКУ серйозно сприйняло закиди Блаженнішого Любомира про те, що богословіє дещо ялове. Одразу ж лідер УКУ Борис Гудзяк спростував усі закиди закликом дати більше грошей богословам і уважно простежити, чому це антиспільнотні монастирські елементи нічого не видали на-гора, адже саме вони зривають план і постійно дискредитують ідею богослов’я.
Відданий духові УКУ шановний Тарас Тимо негайно написав вірнопідданицьке звернення-відмазку, розміщене кишеньковим РІСУ.
Для закріплення аргументу УКУ цього листопада навіть провів конференцію "Академічне богослов’я в постсекулярну епоху" щодо перспективних напрямків світлого майбутнього українського богослов’я.
На конференції було встановлено, що то дуже благодатно, що майбутні світлі голови українського богослов’я поки що утримуються від написання наукових праць. Є ризик, що позбирають усі теологічні "Золоті малини".
Система УКУ спромоглася досить швидко заспокоїти свого лідера, який одноосібно вирішує усі проблеми і окреслює навігаційні шляхи свого уківського ковчега. "Чому це немає у нас богослов’я?" – скрикнув о. Борис. Натреновані тоталітарними практиками працівники, яким ніде подітися зі своєю богословською специфікою, хором відповіли: "Грошей нам недодали, а ті, що додали, ми ще не засвоїли. Зайняті. Провели згадану конференцію".
"А де ж результати?" – повторно кинув клич лідер спільноти, що професійно розробляє утопії соціального щастя в християнському контексті. Сумно і невесело стало йому у хорі вірнопіданних голосів, що шукали крайнього.
Як водиться у тоталітарних системах, лідера, засмученого непродуктивністю тоталітарної системи виробництва, можна потішити полюванням на відьом. І вірний ідеалам Маринович згадав стару ідею провести толеранційну зачистку українського фольклору, який УКУ часто використовує для експорту в східні регіони як частину студентських соціальних проектів або провальної попси типу "Різдва разом" з атеїстами зі східних регіонів.
Заклики забрати Жидів з вертепів і замінити їх на москалів або ворожих УКУ на той момент представників тепер владних сил пам’ятають усі покоління студентів УКУ.
З огляду на зазначену у Директиві "мінливість часів", лідер тоталітарної спільноти тепер зобов’язує усе стадо на дорозі до світлого майбутнього шукати СПРАВЖНІХ винуватців соціальних гріхів лихварства і корупції. Це, виявляється, зовсім не вертепні Жиди.
Народові потрібні нові вороги і нові пріоритети, але часи такі мінливі, нехай народ сам визначить, хто йому не вгодив, їх покарає, а потім ми організуємо публічне покаяння за загибель нових відьом. Щоб народ і не сумнівався, що треба негайно визначити ворога і почати його ефективно переслідувати під хоругвами Різдва, і було видано Різдвяну Директиву.
Начебто Директива примусово насаджує толерантність. Але толерантність слід продемонструвати за вказівкою, в усталені терміни, вибраний лідером спосіб, плюс слід самостійно визначити нового ворога і провести каральні акції в усталений термін. Поки що у формі сублімації в вертепний сценарій. Хто не хоче демонструвати таку тоталерантність, той що – не богослов.
Укуківському лідеру хтось надав право повчати суспільство, як правильно жити, кого любити, кого ненавидіти, що таке соціальна справедливість для спонсорів і що таке інакше соціальна справедливість для узалежнених від УКУ працівників?
У кращому випадку Різдвяна Директива – це опус за принципом "копати звідси і до самого Різдва". У гіршому – це кваліфікуюча ознака фінальної тоталіризації укуківської спільноти.
Щодо суспільної місії УКУ, то тоталітарні спроби змусити всіх правильно поважати кого треба, правильно визначати ворогів моралі, правильно і вчасно відшукувати нових відьом для потреб лідера навряд чи сприяє тотальній моралізації суспільства, якою УКУ начебто займається замість наукового богослов’я.
Цей привид іще настільки живий у нашому суспільстві, що за логікою тоталізації подій навіть чекаєш несподіваних поворотів в політичній навігації цього католицького освітнього ковчегу.
Судячи зі згідливої тиші, зомбована спільнота УКУ чемно прийняла заклик лідера. Більше проблем немає жодних, самі лиш упосліджені Жиди.
Чи то новий корінь Зла тепер у недостатньому рівні тоталітарної толерантності? У будь-якому випадку, чому лідер начебто європеоїдного університету дозволяє собі змушувати студентів та працівників до єдино правильного морального вибору, уся аргументація якого – я так вважаю, і моральний авторитет Мариновича зі мною згідний?
І пішло в народ різдвяне гасло: негайно підвищити толерантність на всіх фронтах! Відкиньмо, укуківці, усі упередження минулого й ходімо у світле майбутнє без Жидів та інших, майже непомітних, плям на репутації.
Над свободою і тоталерантністю слід працювати ненастанно. Хто боїться втратити свою оригінальну роботу, той повинен негайно зайнятися першорядним завданням зрілого укуківця: знайти і знешкодити ворога! Хто ж стане цією новою персоніфікацією "лихварства, грошолюбства, корупції"?
Хто ж винен насправді у всіх бідах українського народу та УКУ зокрема? Тоталітарна система постсекулярного богослов’я уже знає відповідь. Шукайте на сайті УКУ та медіях Львова у різдвяний час.
Петро Стаховський
Натхненний надіями на gloriosus уківський бюджет-2012, 2 грудня 2011 ректор УКУ Борис Гудзяк видав Різдвяну Директиву про плани здачі духовних подвигів на Різдвяний піст-2011, тим утіливши давню ідею-фікс свого чільного ідеолога Мирослава Мариновича.
Як духовне читання на Різдвяний піст УКУ поширило директивне звернення про необхідність знищити образ Жида у невинних галицьких вертепах, де Жид разом з Іродом, часом спираючись на Жидівку, уособлюють одвічну спокусу українського народу лихварством та корчмою.
УКУ вбачає наклеп і дискредитацію цілої нації тим, що вертепні Жиди відволікають наївних селян від Пресвятої родини. Чим настільки не догодив маргінальний фольклорний елемент Гудзяку та Мариновичу, не зрозуміло, хіба би слугували Жиди знову цапом-відбувайлом за якісь інші прогрішення спільноти католицького тоталітаризму.
Нещодавно Блаженніший Любомир Гузар, колишній Предстоятель УГКЦ, звинуватив УКУ у провалі академічної двадцятирічки української богословської традиції, на яку грошей витрачено багато, а богословських праць, знаменитих імен та меморіальних таблиць випускникам УКУ в інших закладах немає (див. інтерв´ю з Любомиром Гузаром на theology.in.ua).
УКУ серйозно сприйняло закиди Блаженнішого Любомира про те, що богословіє дещо ялове. Одразу ж лідер УКУ Борис Гудзяк спростував усі закиди закликом дати більше грошей богословам і уважно простежити, чому це антиспільнотні монастирські елементи нічого не видали на-гора, адже саме вони зривають план і постійно дискредитують ідею богослов’я.
Відданий духові УКУ шановний Тарас Тимо негайно написав вірнопідданицьке звернення-відмазку, розміщене кишеньковим РІСУ.
Для закріплення аргументу УКУ цього листопада навіть провів конференцію "Академічне богослов’я в постсекулярну епоху" щодо перспективних напрямків світлого майбутнього українського богослов’я.
На конференції було встановлено, що то дуже благодатно, що майбутні світлі голови українського богослов’я поки що утримуються від написання наукових праць. Є ризик, що позбирають усі теологічні "Золоті малини".
Система УКУ спромоглася досить швидко заспокоїти свого лідера, який одноосібно вирішує усі проблеми і окреслює навігаційні шляхи свого уківського ковчега. "Чому це немає у нас богослов’я?" – скрикнув о. Борис. Натреновані тоталітарними практиками працівники, яким ніде подітися зі своєю богословською специфікою, хором відповіли: "Грошей нам недодали, а ті, що додали, ми ще не засвоїли. Зайняті. Провели згадану конференцію".
"А де ж результати?" – повторно кинув клич лідер спільноти, що професійно розробляє утопії соціального щастя в християнському контексті. Сумно і невесело стало йому у хорі вірнопіданних голосів, що шукали крайнього.
Як водиться у тоталітарних системах, лідера, засмученого непродуктивністю тоталітарної системи виробництва, можна потішити полюванням на відьом. І вірний ідеалам Маринович згадав стару ідею провести толеранційну зачистку українського фольклору, який УКУ часто використовує для експорту в східні регіони як частину студентських соціальних проектів або провальної попси типу "Різдва разом" з атеїстами зі східних регіонів.
Заклики забрати Жидів з вертепів і замінити їх на москалів або ворожих УКУ на той момент представників тепер владних сил пам’ятають усі покоління студентів УКУ.
З огляду на зазначену у Директиві "мінливість часів", лідер тоталітарної спільноти тепер зобов’язує усе стадо на дорозі до світлого майбутнього шукати СПРАВЖНІХ винуватців соціальних гріхів лихварства і корупції. Це, виявляється, зовсім не вертепні Жиди.
Народові потрібні нові вороги і нові пріоритети, але часи такі мінливі, нехай народ сам визначить, хто йому не вгодив, їх покарає, а потім ми організуємо публічне покаяння за загибель нових відьом. Щоб народ і не сумнівався, що треба негайно визначити ворога і почати його ефективно переслідувати під хоругвами Різдва, і було видано Різдвяну Директиву.
Начебто Директива примусово насаджує толерантність. Але толерантність слід продемонструвати за вказівкою, в усталені терміни, вибраний лідером спосіб, плюс слід самостійно визначити нового ворога і провести каральні акції в усталений термін. Поки що у формі сублімації в вертепний сценарій. Хто не хоче демонструвати таку тоталерантність, той що – не богослов.
Укуківському лідеру хтось надав право повчати суспільство, як правильно жити, кого любити, кого ненавидіти, що таке соціальна справедливість для спонсорів і що таке інакше соціальна справедливість для узалежнених від УКУ працівників?
У кращому випадку Різдвяна Директива – це опус за принципом "копати звідси і до самого Різдва". У гіршому – це кваліфікуюча ознака фінальної тоталіризації укуківської спільноти.
Щодо суспільної місії УКУ, то тоталітарні спроби змусити всіх правильно поважати кого треба, правильно визначати ворогів моралі, правильно і вчасно відшукувати нових відьом для потреб лідера навряд чи сприяє тотальній моралізації суспільства, якою УКУ начебто займається замість наукового богослов’я.
Цей привид іще настільки живий у нашому суспільстві, що за логікою тоталізації подій навіть чекаєш несподіваних поворотів в політичній навігації цього католицького освітнього ковчегу.
Судячи зі згідливої тиші, зомбована спільнота УКУ чемно прийняла заклик лідера. Більше проблем немає жодних, самі лиш упосліджені Жиди.
Чи то новий корінь Зла тепер у недостатньому рівні тоталітарної толерантності? У будь-якому випадку, чому лідер начебто європеоїдного університету дозволяє собі змушувати студентів та працівників до єдино правильного морального вибору, уся аргументація якого – я так вважаю, і моральний авторитет Мариновича зі мною згідний?
І пішло в народ різдвяне гасло: негайно підвищити толерантність на всіх фронтах! Відкиньмо, укуківці, усі упередження минулого й ходімо у світле майбутнє без Жидів та інших, майже непомітних, плям на репутації.
Над свободою і тоталерантністю слід працювати ненастанно. Хто боїться втратити свою оригінальну роботу, той повинен негайно зайнятися першорядним завданням зрілого укуківця: знайти і знешкодити ворога! Хто ж стане цією новою персоніфікацією "лихварства, грошолюбства, корупції"?
Хто ж винен насправді у всіх бідах українського народу та УКУ зокрема? Тоталітарна система постсекулярного богослов’я уже знає відповідь. Шукайте на сайті УКУ та медіях Львова у різдвяний час.
Петро Стаховський
Комментариев нет:
Отправить комментарий