Наше колоніальне минуле минулося вже давно. Зараз у нас наслідки не совєтчини, а кравчуківщини й кучмізму. Він ніс сліди попередньої, радянської, епохи, але ми вже залежимо від нього. Як бачите, сучасність уже важко міряти нацдемівськими категоріями кінця 1980-початку 1990-х.
Є нові виклики. Скажімо, той же Сорос є нерадянським і антирадянським. Але це не означає, що він є хорошим, проукраїнським, корисним і безпечним. Світ різко змінився. Змінився Захід, який ідеалізували рухівці початку 1990-х.
Змінилися суспільні проблеми.
Скажімо, антирадянщиків Калинця з Шевчуком звуть "совками", бо вони не допустили вручення Шевченківської премії ліберальному українофобові Грабовичу.
Антирадянщик Маринович преспокійно уживається з аспірантом Інституту марксизму-ленінізму Грицаком і бере на роботу комуніста Найема.
Кіпіані є антирадянським і навіть паразитує на пам'яті Стуса. Але з цього не випливає, що він кращий за свого багаторічного візаві Медведчука.
По Україні натицяли, не питаючись, чужих релігійних знаків, які, хоч і не радянські, ріднішими й приємнішими від того не стануть.
Тобто проблемою є вже не совєтчина, а щось інше, нове, з чим націоналісти старого призову не вміють дати ради. Вони або лягають під ліволібералізм, вважаючи, що це і є обітованний Захід, або безпорадно усуваються з актуального життя.
Комментариев нет:
Отправить комментарий