Костянтин Рахно: Вибори в Могилянці, які виборами не є, - це модель того, як буде виглядати в Україні демократичне правління лібералів

Києво-Могилянська академія, вірна подвійним стандартам демократії, вкотре продемонструвала, що "дуже хочеться, то можна".

Відкрите ж суспільство! Якщо дуже потрібно, то скринька з бюлетенями може бути відкрито винесена, а потім відкрито з'явиться знову. Головне, щоб число папірців збігалося. А якщо Міністерству освіти й науки не сподобається такий толерантний прийом, то в дію вступлять мітингуючі ліберальні студенти, які хочуть саме такого ректора, як потрібно. 

Нагадаю, що ректор - це той самий Сергій Квіт, який свого часу підтримав надумані звинувачення та заднім числом, на пару з ліваком Мелешевичем, звільнив з роботи нині покійного науковця-патріота Олексія Курінного: "Як з’ясувалося, контракт з ним ще раніше не був продовжений, тому він надалі не буде в нас працювати".  Оголосивши, що він "фактично вже не є нашим викладачем". Молодий науковець з написаною дисертацією та багатьма науковими публікаціями завинив перед вузом хіба що тим, що публічно покритикував шанованого там українофоба Ярослава Грицака за вимогу забути про Голодомор, і це виявилося цілком справедливим згодом, під час подій минулого року, коли Грицак разом з українофобами Єфіменком та Галушком взяв участь в атаці на Музей Голодомору. 

Одним зі звинувачень Квіта на адресу Олексія Вікторовича було те, що на його захист до університету "з’явилася його група підтримки". Тоді Квіт репетував, що "університет – це автономна інституція, де кожен може самореалізовуватися, не зачіпаючи гідність та інтереси інших. Давайте цінувати свій університет, а не використовувати його". Виявляється, що коли дуже кортить влади, то можна й університет ліберальненько використати, і групу підтримки зі студентського ресурсу вивести...

А якщо масштабніше, то вибори в Могилянці, які виборами не є, - це модель того, як буде виглядати в Україні демократичне правління лібералів. Неважливо, хто, скільки й за кого проголосував, важливо, що перемагатимуть завжди визначені заздалегідь ліберали. І коли треба, законність діяти не буде.

Мирослав Володимирович Попович

Помер філософ Мирослав Володимирович Попович.

Дивна й суперечлива людина, з якою я спілкувався ще студентом.

У нього була інтелігентна приємна манера спілкування - не зверхня, зате уважна до співрозмовника.

За радянських часів він був практично дисидентом. Плідно досліджував слов"янське язичництво, світогляд давніх слов"ян, шукав архаїку у творчості Миколи Гоголя, залучаючи набутки напівзаборонених тоді структуралістів і німецьких сходознавців доби Третього Райху. Був одним із небагатьох вітчизняних дослідників ірано-слов"янської взаємодії. Писав легко й цікаво. За науковими переконаннями тоді був позитивістом, хоча його та його нині теж покійного друга Вілена Горського й примушували зректися позитивізму. Його дружина Лідія Артюх - відомий етнолог, дослідник народної кулінарії.

Один з тих, завдяки кому було не соромно зватися українцем під радянською окупацією, він, по суті, не прийняв і не сприйняв незалежности України. Світ ловив його - й спіймав. За ненавистю до українського патріотизму він, учорашній патріот, міг позмагатися з Петром Толочком, нападаючись на примарних націоналістів у геть невластивій йому манері, озлоблено й агресивно, просто втрачаючи людську подобу. Це сильно позначилося на його останній великій праці, грубезному "Нарисі історії культури України", місцями перетвореному на тупу антиукраїнську політичну агітку. Працював він у монструозно-бутафорській Києво-Могилянській академії. Проте все ще виглядав чужим серед ліберального паноптикуму, повного дослідників клясової боротьби дрогобицького робітництва, чотирнадцятого з"їзду ВКП(б), діяльности Компартії України зі зміцнення своїх рядів, інженерно-технічних секцій профспілок у соціялістичному будівництві й інших невмирущих проблем...

(с) Костянтин Рахно, доктор історич. наук, ст. наук. співробідник



... смерть одного із найбільших та найсмердючиших гнойових жуків має тішити нас не лише тим, що суттево зменьшується лжеукраїнська та гемороідальна " ініціатива першого грудня", яка вперто вінчає слизьку жабу з червоно-чорною трояндою, ми врешті-решт навчимося розпізнавати шифри та диявольські кодування ліберального дискурсу - адже " світлою людиною" та "великим українцем" називатимуть масона та деукраїнізатора. Усі, хто читав його глевку та кисловату водночас "Історію української культури" ніколи не позбудуться дратівливого здивування через ту впертість, з якою автор доводив те, що українська культура є виключно плебейською та сміховою, повторюючи помилкові твердження Бахтіна щодо Рабле - хай там як, але директор інституту філософії не міг не знати, що ховається за блазенською оболонкою, зводячи усю Україну до того, що називається βάθος. Земля йому товченим склом, пекло - хатою. Дуже задоволений цією смертю...

Олег Янченко 

Перейменувати!

До речі, а чому б не перейменувати Український католицький університет в Український комуністичний університет?

В ціннісному плані ‪УКУ‬ рухається у бік неомарксизму (у мене є великі сумніви щодо того, що щось завадить цьому дрейфу). Отож, заклад і далі називався б “на три літери”, але назва більше відповідала б сутності.

Так само, до речі, можна було б Могилянку перейменувати в Києво-марксистську академію, паралельно перепрофілювавши ЦВК у окремий факультет (приміром “факультет порнографії і класової боротьби”).

(с) Ігор Загребельний

Гомо-соціалісти з "Могилянки"

Гомо-соціалісти з "Могилянки" вважають Ірину Фаріон псевдо-науковцем, а презентація її книги “Мовна норма: знищення, пошук, віднова” є "пропагандою ксенофобських ідей у стінах університету та перетворення його на центр мракобісся".
Тому вони мають 19 червня о 17.00 протидіяти заходу усіма доступними законними методами.
Ну-ну. Подивимося.

Андрій Бондар: Про "могилянця"

У нас кажуть "я - могила", коли хочуть переконати, що нікому не розкажуть вашу таємницю.

У нас кажуть "я - могилянець", коли хочуть розказати те, що варто тримати в таємниці.

Анафема Ярославу Грицаку

Галичайник. Лембержець. Лібераст.
Інколи може написати щось цікаве.
Один з небагатьох, хто пам"ятає про участь донбащуцького робітничого руху у демонтажі СРСР.
Може гарно переоповісти історичний анекдот про двох жидів-філософів та розпечену кочергу.
Або злепити оковирну побрехеньку, як Новий Йорк захлинався приступом українофілії під час гарбузяної каші-2004.
Але не більше.
Юдофіл та полонфіл - майже скотоложець.
Автор вкрай нудного посібника з української історії, після якого не хочеться бути українцем, а натомість хочеться повіситися.
Представник найгорізонтальнішої парості ліберального позитивизму - у його світі не те, що не можна дивитися зорі, через те, що зорі не покладеш до каші. У його світі зорі взагалі не існують. Є лише каша.
Я не хотів би мешкати у побіному надевклідовому зажидовленому світі.
РS. Дивним чином гоорішня світлина нагадала ось це :

"....Посеред кімнати стояв стіл, приблизно такий завбільшки, як і той, для гри в карти, але цей був накритий чорною скатертиною. Самотня свічка горіла на самім його краєчку. Пан Попель був зодягнутий у чернечу рясу, а на голові чомусь мав єпископську митру, але повернуту навпаки. Побожно склавши руки, він бубонів якусь молитву обличчям до тьмяного образу, що висів на дальній стіні. Коло нього в німому поштивому захваті завмерло кілька слуг у лівреях, а ще один слуга тримав на руках маленького чорного цапка. 

— Пане наш, ти що там, що нам даш, дай днесь нам, з-під землі, з-під камінь, з-під морів дай нам днесь, тінь там тоне, тінь там десь, дай нам піт, дай нам кров, дай нам сліз і сіна віз, його тіло, його душу, його серце, його дупу, з-під морів, з-під землі, з-під камінь. Амінь. В ім’я хвоста і стегна і синього прутня. Амінь. В ім’я слини і крові і хворого зуба. Амінь. В ім’я нирки і кишки і вічного страху. Амінь. Маргадон, Вельзевул, Люцифер! Ґінехоше, Ібліс, Кальвін! Асмодей, Зороастр, Басаврюк! ...."

http://gorlohvat.livejournal.com/242766.html

Про ЦВК та лівий берег Райну

Отже, ЦВК ніби відстояли. Більшість прихильників ЦВК святкує перемогу над ворогом, який от-от уже мав здобути столицю. Та що ж насправді відбулося? Який підсумок цього конфлікту?Ректор КМА Сергій Миронович Квіт, ліберал за професією з серцем нациста, оголосив такі умови “угоди про припинення вогню”:

1. ЦВК відновлює роботу на засадах “відповідальності та корпоративної культури”.
2. Посаду директора ЦВК обійматиме Інна Совсун
3. Виставку “Українське тіло” для загалу відкрито не буде; максимум дозволеного — це провести 28 лютого непублічне закриття (за останньою інформацією, ЦВК схиляється до того, щоб його не проводити).
4. Адміністрація КМА ініціює процес “обговорення критеріїв науковості в КМА”, а також “можливо, на базі ЦВК буде створено цілий інститут міждисциплінарних досліджень”.Таким чином, з наступного дня після акції відбувається ніби повернення до початкового стану, за винятком того, що виставку повноцінно провести так і не вдалося й змінено керівництво ЦВК. Це не дуже схоже на безумовну капітуляцію Квіта. Скоріше це нагадує завершення франко-пруської війни: армії Мольтке пішли від Парижа, проте прусаки залишають у своїх руках Ельзас та Лотарингію. 

Indirect-action

Проблема Могилянки значно ширша за розповсюдження лівих гасел, закликів і вимог у її стінах. Проблема полягає у компрометації і загальній деукраїнізації Могилянки під гаслом толерантності, що автоматично призводить до занепаду НаУКМА. Простіше кажучи, поза
межами академії могилянці виглядають бунтівниками, які постійно з усім незгодні (читай деструктивними елементами), а на території Могилянки � навпаки, студенти «толерантні» настільки, що заради псевдо-толерантності пропонується вивезти всі церкви за територію університету, дозволити палити на території Могилянки, і, на сьогоднішній день, забороняється ставити на радіо повстанські пісні… Результати такого подвійного життя
вже маємо: все менше могилянців спілкуються українською і не беруть участі
у позанавчальному житті… Їм наплювати на Alma Mater.
Постала потреба змін. Змін всередині кожного свідомого могилянця. Треба разом захищати Могилянку, разом пропагувати українське, разом боротися з лівим радикалізмом.

«Боротьба» в серці Alma Mater

Одна з найбільш обурливих
проблем Могилянки
– це спроба залучити
студентство до примарної
боротьби із «гомофобією»
і «дискримінацією
трансгендерних людей».
А найстрашніше у цьому
траблі – це розташування
центру цієї «боротьби»
у Староакадемічному
корпусі, поруч із
церквою. Саме там Центр
сексуальної заклопотаності
(перепрошую, зараз це
називається «візуальної
культури») кілька місяців
проводив нещадну боротьбу
із власними тарганами
в голові під гаслами:
«досить трансгендерної
дискримінації» та
«гомофобія поруч» (КЕП
привітався). Під час
споглядання на подібну
агітацію чомусь одразу
поставало питання: «А чи
є це проблемою і чи місце
подібній «БОРОТЬБІ» у
КМА?» Подальші події
засвідчили, що проблема
не тільки не цікавить, але
й обурює могилянську
спільноту (принаймні зі слів
самих учасників боротьби
за хворих і знедолених
Лесбійок, Геїв, Бішок,
Трансексуалів). А тепер – все
по порядку.
А починалось все тишкомнишком
Почалось все з фільму «FUCKING DIFFERENT NEW YORK»
(що у російському неті гуляє під
назвою: «Трахаться по-разному»).
По Могилянці були розвішані афіші
рожево-червоного визиваючого
кольору, де було зображено чотири
безликі особи, чию стать, проте, було
визначити неважко за первинними
статевими ознаками. На афіші також
були присутні різноманітні описи
того, як не дають відбутися показу
цього «кіна» на широкий загал, як
проти норм моралі і різноманітних
експертів повстають славні воїне
ІНСАЙТу(іще один розсадник
ЛГБТ), захищаючи право на своє
порно, одночасно намагаючись
назвати його «еротикою». Залишимо
цю боротьбу їм, коли вже «клірдослідники», «жерці» та воїне
ІНСАЙТУ і «Центру візуалізації
безкультурщини» (вибачте, знову
вирвалось) краще знають за
експертів, де порно, а де еротика.
А тепер, повернімось у реальне
життя і оцінімо ситуацію.
В НАЦІОНАЛЬНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ УКРАЇНИ. В МОГ И Л Я Н Ц І .
ПРОЙШОВ.
П О К А З .
ГЕЙСЬКОГО І ЛЕСБІЙСЬКОГО ПОРНО ФІЛЬМУ. Після
цих слів можна
одразу ставити
величезного хреста
на П. Могилі та всіх
українських здобутках КМА.
Недостойні.
Далі – цікавіше
Наступна подія такого типу відбулася
вже за місяць, і саме вона стала
знаковою, хоча і дала можливість
ЛГБТ-філам кричати на весь голос
про дискримінацію ЛГБТ-няшок.
Цього разу було запропоновано
нашому брату-могилянцю перегляд
сумнівної кінострічки «Хлопці не
плачуть», про сміливість простої
жінки, яка вважає себе чоловіком. У
цьому і полягала вся «пєчаль». Кіно
відверто спонукає до остаточного
змішування культурних статевих
ознак. Тобто дівчина може жити
життям чоловіка, такий собі екстрім та екзотика,
яка спонукає представниць прекрасної
половини людства бути не тими
елегантними, тендітними і гарними
створіннями, а войовничими
ЧОЛОВІКАМИ (воїнами). Саме цю
деталь, виражену у слові «чоловік»,
пересічний глядач випустить, не
помітить, не надасть уваги. А от
нашим Шановним «боротьбістам»
і «славним воїнам» гендерної
революції ця деталь є чи не
найважливішою у фільмі. Адже їм
здається нормальним, навіть коли
підліток вередує: «Сьогодні я � ді- -
вчинка, а завтра я � хлопчик, ну а
післязавтра я не визначився» (хоча,
якщо дитина вередує вже і
щодо своєї статі, то
це вже явна ознака не напівміфічної «зміни сексуа л ь н о сті», а
якихось
психічних відхилів, а
о с т а н -
нім часом простої розбещеності, хоч
це зараз і модно). Цього разу
ще передбачався милий
флеш-моб на Поштовій площі:
випускання ліхтариків у пам’ять
померлих транссексуалів (добре хоч
свічки у церкві не поставити).
Та не судилося. Невідомі, яким
обридло бачити запрошення та
заклики до толерації («Пряма
дія» вбачає у них могилянців,
називаючи їх то неофашистами,
то неонацистами), виявили своє
невдоволення, перервавши сонний
процес перегляду фільму своїм
активним втручанням. І хоч ця
подія дала можливість писати
про «героїв», що зачинили двері
перед тими, хто намагався зірвати
показ, проте це показало ставлення
могилянців (знову-таки, посилаюсь
на «Пряму дію») до розпусти у
Alma Mater. Та це ще був далеко не
кінець…
Ці кляті неофашисти,
гомофоби, трансофоби…
Після такого бурхливого протесту
т.з. ЦВК, ІНСАЙТ не заспокоїлись.
Спочатку на «новорічній акції»
«усієї свєтлєшої раті» славних
адептів райдужно-анархічних
поглядів були підняти прапори ЛГБТ,
і «боротьба за права без обов’язків»,
як завжди, перетворилась на базар.
Неорганізований натовп, ялинки
(проти Житлового, Трудового і
Податкового кодексів) і написи в
стилі: «Стоп гомофобия, фашизм…»
(напрімєр).
Але знову повернімось в стіни КМА.
Вже 2 грудня захисники і любителі
сексуального різноманіття вирішили
організувати попереджувальні
оголошення по НаУКМА, що
гомофоб не спить, а може заявитися
прямо під час кінопоказу. При
цьому малюнок на агітці прозоро
натякав, що у гомофобів із мозку
ростуть роги. Був би не проти
покористуватися цією новинкою, але
чомусь не ростуть (мабуть занадто
толерантний). «Рогаті» плакатики
були розвішені по Могилянці, також
було влаштоване якесь, порівняно
тихе засідання.
Сховались?
На цьому місці у цій трагікомічній
історії поставлено три крапки.
Скоріш за все наші маленькі борці за
тотальну толерантність і винесення
на широкий і університетський
загал своїх вподобань у ліжкових
збоченнях просто принишкли. Але
як тільки стане тепліше і прийде
весна, ми зможемо спостерігати цих
цікавих, проте не дуже корисних,
суб’єктів у нас, в КМА(((
Так що не спи, Могилянко! Готуйся
до теплих і міцних обіймів збоченців,
які будуть душити твій авторитет,
твою духовність і твою славу…

Щиро ваш, Мусса Бєнік