Василий Мирянин: "Уния — благо, Хмельницкий — предатель!": Как греко-католики историю переписывают

Недавно мне попалась в руки книга западноукраинского писателя Владимира Ешкилева под названием «Уния». Сразу оговоримся, книга не о Брестской церковной унии 1596 года, а о политической Гадячской унии 1658 года, хотя церковная тематика там тоже затронута.

Из описания книги мы узнаем: «роман повествует об Иване Выговском и преданных надеждах украинской шляхты, которая надеялась на достойное место Украины-Руси в наиболее передовом из государств того времени - Речи Посполитой, о роли православной церкви в тех событиях, о катастрофе, случившейся с Гетманской державой после Конотопской битвы».

Богдан Хмельницкий описан в романе как уродливый («массивная челюсть», «хитрые татарские глаза» и лицо «кирпичного цвета»), истеричный и пошлый пьяница, постоянно ругающийся матом и отпускающий шуточки «ниже пояса».

Военные победы Хмельницкого, намекает автор, состоялись не столько благодаря таланту полководца, сколько благодаря татарской коннице и ... помощи демонических сил.

Бороться с польскими войсками Хмельницкому помогает молодая развратная ведьма из «секты каинитов», которая при помощи древнего оккультного ритуала вселила демона войны Ашуру в казацкого полковника Максима Кривоноса. Сам ритуал представляет собой процесс поедания (а точнее - слизывания) «ячменной саламахи» с трупа предыдущего носителя демона. После смерти Кривоноса одержимым демоническим духом становится.... кошевой отаман Иван Сирко, который периодически, наевшись отвара из какого-то наркотического вещества, погружается в демонический транс.

На этом фоне ключевые фигуры романа, глазами которых мы и наблюдаем все происходящее, - протестант Юрий Немирич и предатель Иван Выговский - показаны как рафинированные интеллигенты, то и дело изрекающие латинские сентенции и философские тезисы с использованием ссылок на «классиков». Именно эти люди, утверждает автор, несли Украине благо в виде «справедливой унии» с просвещенной Польшей, которую неблагодарная чернь отвергла.

Особую роль автор отводит православному духовенству. Иерусалимский патриарх Паисий (роль которого, по мнению автора, «недооценена») изображен как пришедший из «валашской дупы» (языком оригинала) проходимец-авантюрист, подстрекающий Хмельницкого и московского царя на крестовый поход против турок и поляков, попутно вытаскивая из "московитов" и украинцев деньги под видом сбора средств на Гроб Господень.

Ну и куда же современному украинскому роману без сцен сексуального характера, которыми творение Ешкилева буквально кишит. На страницах книги то и дело выскакивают «прутни» (так на современном украинском языке звучит название полового органа), описания оргий и сексуальных фантазий.

Назвать этот роман «историческим» язык не поворачивается. Последовательный сюжет с объяснением происходящего в нем отсутствует. Скорее это смесь суггестивных художественных рассказов, призванных выставить украинское православное казачество и духовенство в самом отвратительном виде и внушить к ним омерзение. Казачество в романе изображено как дикая, необразованная и вечно пьяная языческая сила. Вместо славных защитников Православия мы видим злых язычников, которые только прикидываются христианами, а на самом деле поклоняются древним языческим богам.

Подспудно читателям внушают следующие идеологические тезисы: казакам нужно было разорвать союз с Россией и перейти на сторону Речи Посполитой, чтобы создать унию трех народов - польского, литовского и украинского. При этом Ешкилев, конечно же, не углубляется в детали, чтобы не вызвать у читателей сомнения относительно «справедливости» и возможности этой унии.

Дело в том, что первоначальный Гадячский договор (1658), довольно привлекательный по содержанию, был в конечном счете отменен польской стороной под давлением «Святого Престола» и униатов. Поэтому, если кто-то и виноват в «зраджених надіях» украинской шляхты, то это далеко не украинский народ, который не принял рабскую унию, а Католическая церковь, о роли которой Ешкилев «скромно» умалчивает.

Біс помер

... у пеклі поповнення. Сатанист, масон, безбожник та впертий десакралізатор Божого задуму відправився під три чорти і не треба казати мені про найвеличнішого астрофизика усіх часів та народів - осягнути Всесвіт людині не під силу, Хокинг створив найнуднішу та найпаскуднішу модель його, у такому Всесвіті було нудно жити і ще нудніше у такому Всесвіті було помирати. Гностики, Отці Церкви, старі шиїтські богослови та фашисти з Аненербе відтоворювали значно цікавіші тлумачення зоряного неба. На минулорічній масонсько-люцеферіанський " ялтинський європейській стратегії" де верховними демонами працювали Анрі-Леві та негр-авангардист, що спорудив на подвір"ї Мистецького Арсеналу геть не бутафорський портал до пекла, з"ява Хокинга була і доречною і показовою - невиліковно хворий, покалічений біс ( немов кроплений святою водою) проліз крізь стіну й плюючись отруйним зеленим слизом, розповідав про те, що Бога немає. Нехай не радіють - Стерничий може віддалитися від Стерна, але не назавжди...

(с) Янченко Олег з Olga Shadrina.

СЕРГІЙ ЧАПЛИГІН: ПОДОЛАННЯ ЛІБЕРАЛІЗМУ

Лібералізм являє собою світову систему виробництва і відтворення людей та ринків, яка супроводжується гіперморалізмом прав людини. Під цими економічними, політичними, моральними, формами, лібералізм являється центральним блоком ідей, які характеризується п'ятьма принциповими співпадаючими процесами:
1. індивідуалізація (руйнування старих спільнот приналежності);
2. омасовлення (стандартизація способів життя і поведінки);
3. десакралізація (відхід від релігії на користь наукової картини світу);
4. раціоналізація (панування інструментального розуму за допомогою ринкового обміну і технічної ефективності);
5. універсалізація (планетарне поширення моделі ліберального суспільства імпліцитно виставленої як єдино раціональної і тому як найвищої).

Сергій Чаплигін: Проти тих, хто вбиває душу: Нашим завданням є подолати 4 політичних міфи, нав‘язані нам лібералами

Сьогодні більшість із нас, хто вважає себе християнином, зустрічаючись з новими життєвими ситуаціями та випробуваннями, мабуть хоч раз, десь підсвідомо, задавалися питанням:
«Чи можу я визначити проблеми нинішнього дня й дати на них відповідь згідно вимог Єдиної Істини Христового Євангелія?»
Адже Істина має не тільки зберігатися незмінною, а й розумітися тими, кому Бог її посилає.
Мало того, треба вміти давати відповіді на виклики часу, а не триматися (як багато з нас) у мізантропічній відокремленості та сектантському заспокоєнні своєї праведності.

Перспективи християнської революції: український контекст

                   IN HOC SIGNO VINCES

18-19 лютого в Києві відбудеться богословська конференція «Перспективи Християнської Революції: Український контекст».
Початок конференції: 18 лютого об 11:00. Друга частина, 19 лютого, об 11:00.
Місце проведення: Національний центр народної культури ім. Івана Гончара, вул. Лаврська, 19
Тел. для довідок та акредитації ЗМІ: 096 948 16 63
Мета конференції: визначити стратегічні перспективи й актуалізувати тактичні дії християн в умовах постколоніального суспільства.

На розгляд пропонуються такі теми:

Сергій Чаплигін: Політична теологія

Позбавлення людини пам'яті зливою щоденних новин, коли «ранкова газета замінює ранкову молитву», не дає їй можливості сформувати образ ворога та зрозуміти політику як протистояння добра та зла.

Тим самим людина перестає бути вільною – вона позбавляється вибору між добром та злом у своєму приватному житті, перестає бути людиною політичною. А отже, забуває свій рід, який має продовжувати до кінця часів, даючи відсіч ворогові.