Сергій Чаплигін: Materia signata quantitate (онтологія капіталу)

Сьогоднішній світ має єдиного суб'єкта - світовий капітал, який керує масою індивідуумів, позбавляючи їх будь-якої етнічної, культурної, релігійної та статевої ознак. Невдовзі і людської. Капіталізм, здобувши історичну перемогу, мислить за нас і замість нас, відводячи людській свідомості роль пасивного інструментального обрахування одномірних моделей, таким чином здійснюючи дезонтологізацію думки.

Федір Френч: Запаморочення від лівих

Зараз важко дивуватися. Коли твій сусід не прибулець з зеленими вусами, а колеги по роботі не канібали, стрічку новин сприймаєш якось спокійно і відсторонено. З іронією та здоровим скепсисом. Постінформаційна епоха вирівнює сприйняття гекатомб та мільйона рожевих троянд.

Ще недавно я з прохолодою пробігав очима звістки про «лівий рух». Для цього історичного трупа у моїй свідомості не знаходилось жодних формул вуду. Але прийшов момент усвідомлення.

Виявляється, у багатьох моїх добрих знайомих класова боротьба, експропріації, войовничий атеїзм та інші атавізми початку ХХ століття викликають позитивний безумовний рефлекс.

Катарсис був несподівано болючим. Ще нещодавно ти мило триндів з ними в чаті, ходив на концерти, акції, боровся за справедливі вибори – і ось на тобі! Deus ex machina з класовим штангенциркулем у руках.

Антоніна МАТВІЄНКО: Читатимемо з бромом новий підручник історії?

Попри всі заспокоювання, що шкільний підручник з історії писатимуть українські історики, все ж у ЗМІ з’явилася інформація, що в Москві вже дописують його — спільний для українських і російських школярів. Визначено навіть час завершення роботи — до осені. Ідею спільного підручника тривалий час войовничо обстоював відомий українофоб нардеп В. Колесніченко і взявся за її реалізацію міністр Д. Табачник. Це буде навдивовижу цікавий витвір новітньої історичної науки. У ньому автори поєднають непоєднуване, бо надто розбіжні шляхи історичного розвитку українців і росіян. Для перших — це боротьба за незалежність — то зброєю, то дипломатією, для других — «покорение народов» і «присовокупление земель». За таким підручником українським школярам доведеться вивчати і завоювання російськими військами сибірських ханств, і підкорення Кавказу доблесним Єрмоловим, і ще багато чого, що зовсім не стосується України. А з української історії, треба думати, буде взято лише визначені авторами прийнятні для обох сторін теми й аспекти.

Навіть у радянські часи в «Історії СРСР» Україні було відведено окремий розділ, а потім її історію вивчали за окремим підручником. А от у часи незалежності, коли розкрито архіви, з’явилися нові джерела, ліквідовано багато чорних плям, раптом з’явилася проблема: як подавати в школі історію України?

Лілея – щаслива квітка України

Дарія Степаненко, красива й відважна активістка Братства святого Луки – однієї із нечисленних правих організацій, що не прогнулася під святу великомученицю Тимошенко і не втратила свого обличчя, – вдарила букетом лілей по пиці скандального українофоба, міністра освіти й науки Дмитра Табачника.
Молодець Даша! Пишаюся нею, гордий, що такі люди є серед нашої збидляченої, денаціоналізованої, аполітичної й боягузливої молоді.
Партія регіонів вимагає її виключення. Але... Дар"я є студентом Києво-Могилянської академії – вищого навчального закладу, відомого своїми антиукраїнськими шовіністичними заявами, безпрецедентним формуванням лівацьких штурмових загонів, які вже відзначилися у вуличних боях, пропагандою порнографії, гомосексуалізму, сіонізму та радикального лібералізму. На сьогодні Києво-Могилянська академія та її формальний очільник – колишній націоналіст, зрадник правого руху Сергій Квит та ті незримі, хто стоїть за ним, перебувають у протистоянні з міністром Табачником, який відтіснив деяких тамтешніх бонз від додаткових хлібних місць, наприклад, від комісії з надання наукових звань. Тому вчинок студентки там, швидше за все, можуть сприйняти якщо не схвально, то, принаймні, поблажливо. Репресій з боку навчальної інституції не буде.

Олексій ВОЛИНЕЦЬ: КОМУ ПОТРІБНІ ТАКІ ПІДРУЧНИКИ З ІСТОРІЇ?

КОМУ ПОТРІБНІ ТАКІ ПІДРУЧНИКИ З ІСТОРІЇ?
Олексій ВОЛИНЕЦЬ,
м. Київ

У газеті “Слово Просвіти” (ч. 21, 27 травня - 2 червня 2010 року) прочитав кореспонденцію Євгена Букета “Обговорення проекту концепції історичної освіти в Україні триває”. З цього приводу хочу висловити міркування, бо вони не збігаються з основними принципами вже зазначеної концепції. Автор цієї концепції, як видно із публікації, — доктор історичних наук Наталія Яковенко. Її в цьому активно підтримує міністр освіти і науки Дмитро Табачник, теж історик за фахом, відомий своїми українофобськими публікаціями, розтиражованими у великій кількості. Про нього газета

Олена Білозерська: Держава, яка себе поважає

Це у даному разі Латвія. МЗС Латвії оголосило персонами нон-грата двох істориків з Росії - на підставі висновку про те, що їхні дії шкодять Латвії та її громадянам. Також істориків внесли у перелік осіб, в’їзд яких у Шенгенську зону небажаний.

Один із них планував в кінці березня прибути до Латвії з виставкою «Угнанное детство: судьбы детей, угнанных на территорию Латвии, 1943-1944 годы». Це повний аналог всіх отих наших українофобських виставок про Волинську різню, приїздів і лекцій усіляких Ескіних чи як їх там - різноманітних українофобів з Росії, Польщі, Ізраїлю, а також наших власних регіонівських посіпак, які беруть гроші за те, щоб посварити Україну з Європою.

Ганна (Лисиця) Сінькова: Гей-садок, гей-клас, гей-курс і гей-парад…

Гей-садок, гей-клас, гей-курс і гей-парад…

Ходять чутки про те, що Квіт назвав виставку (невідомо чого, щоправда — так і не вдалося знайти в мережі її експонатів) «українське тіло» українським словом «лайно» а потім закрив її.
Внутрішній голос підказує мені, що виставка та було порнографічною. Не тому, що вона називається «українське тіло», а тому що Центр візуальної культури НаУКМА виставляє виключно порнуху…
Але мова не про те.
 Квіт звісно мав право висловлюватись з приводу виставки. А от закривати виставку було помилково. Вже почалася вонь, яка буде переслідувати його довгі місяці. Брюховецька вже назвала його фашистом… Антифашисти влаштують проти нього демонстрацію, але мені, як українській фашистці це все відверто по....
Свого часу антифашистка Брюховецька подружилася з фашистом Квітом, коли влаштували університетське судилище проти нашої активістки Дарини Степаненко. Я оце спитала у Дарини чи шкода їй якусь зі сторін… Вона відповіла, що ні. Спитала у нашої активістки Ярослави… Вона теж відповіла, що ні…
Подальша доля Могилянки — плодити і проводити гей-паради… Подальша доля Квіта — боротися проти гей-парадів… Доля Брюховецької — боротися проти Квіта… Одвічна проблема батьків і дітей… Проблема дітей, достойних своїх батьків…

(с)Ганна (Лисиця) Сінькова

10 тезисов о либерализме

1. Либерализм скомпрометировал само понятие «свободы» и все связанные с ней ценности. Свобода была преобразована апологетами либерализма во вседозволенность, либерализм преобразовал худшие общественные пороки в свою моральную базу, и поставил во главе духовно и морально слабые элементы.


2. Главными субъектами либерализм провозгласил меньшинства, сконцентрировав всю мировую мысль на них. Однако, эта гуманистическая риторика общечеловеческого счастья является лишь циничной демагогией,отвлекющей внимание масс от других актуальных вопросов, обеспечивая господство единиц в экономическом и культурном секторе.

Дарья Степаненко: Возмущение(или отвращение?)

Знаете, ребята, я долго воздерживалась от комментариев к событиям, происходящим в Могилянке, ибо практика показывает, что мне, в частности, лучше думать молча. Но сейчас просто не могу оставить без своего субьективного внимания это чудное видео (Выставка «Украинское тело». Комментарии.). Ребят, вот он, цвет нации! Здесь, конечно, все хороши: и журналисты, и купленный мужичонка-свободовец, и доблестные могилянцы во всей их красе. Вы только посмотрите на их опущенные в пол глаза и смешливые улыбочки во время интервьюирования свободовца-менеджера-среднего-звена!

О чем это я? Да о методах борьбы. Этот перепуганный студентишка наверняка отважился на такой смелый шаг, как сбор подписей, не менее, чем на сороковой минуте пребывания на сием мероприятии. Что и говорить - сраная интеллигенция. Вы не обижайтесь, ув. могилянцы:

Світлий спогад: Кульчицкий хочет «мультикультурно» растворить историю этнических украинцев

В среде украинских историков сегодня сформулировалась группа, яркими представителями которой являются профессора Станислав Кульчицкий, Наталия Яковенко, Ярослав Грицак, Федор Турченко, а общественной организацией, которая распространяет их взгляды, - Всеукраинская ассоциация преподавателей истории и обществоведческих дисциплин.

Судя по публичным выступлениям ее спикеров, и прежде всего наиболее влиятельного ее идеолога Станислава Кульчицкого, организация занимается тем, чтобы сделать преподавание украинской истории как можно более «интернационалистическим», без лишней его «украинизации», без каких-либо рецидивов «украинского буржуазного национализма»,

Андрій Іллєнко: Чи можлива дискусія з українофобами?

Останніми днями в Україні вибухнув міжнародний скандал. На території посольства ФРН у Києві 1 березня 2012 року пройшла лекція такого собі "дослідника з Німеччини" Гжегожа Россолінського-Лібе, відомого своїми антиукраїнськими випадами. Лекція була присвячена постаті одного з лідерів українського національно-визвольного руху ХХ століття Степана Бандери, якого Россолінський-Лібе таврує як "фашиста".

Всеукраїнське об'єднання "Свобода" завчасно закликало посольство ФРН відмовитися від "освячення" цієї брутальної українофобської провокації. Коли стало зрозуміло, що лекція таки відбудеться, свободівці влаштували пікет посольства. Дипломати, очевидно, вирішили не відмовлятися від реалізації запланованого заради "збереження обличчя". Але в результаті їх дипломатичне обличчя постраждало значно більше.

Хто такий Россолінський-Лібе?

Сергій Грабовський: Чи можна довіряти історію історикам?

У 1996-97 роках українська історіографія вийшла на нові висоти. Київське видавництво «Генеза» видало друком книги «Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII століття» та «Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ століття». І хоча номінально ці книги проходили по відомству навчальних посібників для гімназій, ліцеїв та вишів, реально йшлося про концептуально цілісне, насичене фактами та узагальненнями, з численними посиланнями на сучасні наукові джерела дослідження української історії загалом та її дуже непростих сюжетів. Не тільки моя власна, а й багатьох моїх колег оцінка була одностайною: це не менший за значущістю після праць Михайла Грушевського етап розвитку історичної науки в Україні, здійснений у приступній не тільки для фахівців, а й для всіх освічених читачів формі.

Авторами цих книг були Наталя Яковенко (Київ) та Ярослав Грицак (Львів).

Тоді ж почали виходити друком професійні періодичні видання, редаговані цими істориками, докторами наук і професорами: у Києві – «Український гуманітарний огляд», у Львові – «Україна модерна». Знов-таки, ці видання стали чимось якісно новим у вітчизняній науковій періодиці, як за рівнем текстів, так і за їхньою стилістикою. Навколо видань й очолюваних Яковенко та Грицаком дослідницьких центрів почали гуртуватися інтелектуали, проводилися резонансні конференції та семінари, з’являлися нові книги як цих авторів, так і їхніх колег та однодумців…

Петро Стаховський: УКУїстична толерастія

Моральне відробітчанство міжнародного фінансування Українського Католицького Університету набирає письмової форми.

Натхненний надіями на gloriosus уківський бюджет-2012, 2 грудня 2011 ректор УКУ Борис Гудзяк видав Різдвяну Директиву про плани здачі духовних подвигів на Різдвяний піст-2011, тим утіливши давню ідею-фікс свого чільного ідеолога Мирослава Мариновича.

Як духовне читання на Різдвяний піст УКУ поширило директивне звернення про необхідність знищити образ Жида у невинних галицьких вертепах, де Жид разом з Іродом, часом спираючись на Жидівку, уособлюють одвічну спокусу українського народу лихварством та корчмою.

УКУ вбачає наклеп і дискредитацію цілої нації тим, що вертепні Жиди відволікають наївних селян від Пресвятої родини. Чим настільки не догодив маргінальний фольклорний елемент Гудзяку та Мариновичу, не зрозуміло, хіба би слугували Жиди знову цапом-відбувайлом за якісь інші прогрішення спільноти католицького тоталітаризму.

Дмитро Корчинський: Політика - зло

Львів. Будній день. Восьма ранку. Церква Бернардинів заповнена прихожанами (як і всі інші церкви міста). Свято, чи що?
Міліціонер коли проходить повз хрест, який стоїть перед фасадом, знімає фуражку. У Парижі навіть двірники розмовляють французькою. У Львові навіть мєнти – благочестиві львів'яни.
В той самий час львівські онкохворі діти через донорську кров заражаються на гепатит. На тестування крові на антитіла кожного разу потрібно 200 гривень. Їх нема. Держава не в стані фінансувати всі медичні потреби (грошей не вистачає навіть на футбол).
Зараження онкохворої дитини вірусом гепатиту майже гарантує смерть. В зв'язку з цим у мене – відстороненого спостерігача – виникає питання: Якщо діти вмирають через нестачу невеликих коштів, а церкви переповнені прихожанами, то до кого вони всі там моляться?

Ігор Загребельний: Лібералістичні виміри псевдосвободи

"У дивному й часто незрозумілому світі ми живемо. Світі дуже гуманістичному, але чомусь переважно нелюдяному... Світі глобального поширення лібералістичної демократії, де чомусь окрема людина і цілі народи позбавлені свободи".
Петро Іванишин

Нинішні часи сповнені парадоксів, бо за низкою декларованих «здобутків Прогресу» дуже часто криється ряд кризових моментів людського буття. Прикладом може слугувати поширення лібералізму, котрий сьогодні перетворився на панівну суспільно-політичну ідеологію. Етимологічно термін «лібералізм» безпосередньо пов’язаний із поняттям свободи; цю ж свободу лібералізм захищає і утверджує на рівні декларацій і гасел. Однак –  тут, власне, ми і наштовхуємось на приклад парадоксальності – ідеологія лібералізму несе в собі цілий комплекс несвобод, різноманітних форм узалежнення людини, про що більш докладно ми зазначимо нижче.