Андрій Бондар: Саму свою "мисль" професор Грицак ніяк не дезавуює, не заперечить і за неї не вибачиться?

Не заради хайпу чи скандалу. Просто питаю. 

Скажіть, а після Маріуполя, Бучі та Харкова ви би далі змогли транслювати на весь світ у NYT мисль про те, що українці і росіяни відрізняються тільки політичною культурою, а все решта – мова, релігія та культура – в наших народів "відносно близькі"? 

А якщо не змогли би, то чому цю сформульовану перед різаниною в Бучі мисль професор Грицак ніяк не дезавуює, не заперечить і за неї не вибачиться? Чому ті, хто його так пристрасно захищав у коментарях від моїх незаслужених і ганебних нападок, нині мовчать? Ви досі згодні з ним, Іване, Аліно, Володю?

Не подумайте, що я зводжу якісь порахунки. Мені взагалі до медійної кар'єри історика Грицака паралельно. Я про здоровий глузд, інтелектуальну сміливість визнати помилки і пам'ять, трохи довшу, ніж в акваріумної рибки. До Бучі і після Бучі. До Маріуполя і під час Маріуполя. До Харкова і під час Харкова. Минуло не так багато часу. За цей час нарешті розверзлася видима прірва, яка мала би щось змінити у ваших головах, дорогі грицакісти. Чи не мала би? 

Я навіть до сумління тут не апелюю. Сумління – сфера непевна і вкрай сумнівна. Просто скажіть, чи й далі ви думаєте, що річ лише в "політичній культурі", а в усьому нас майже одне від одного не відрізнити?

Костянтин Рахно: Роль либералов в рашизации

Российские либералы несут основную ответственность за происходящее.

Они годами держались за леволиберальный катехизис со всеми возможными девиациями. И при этом позиционировали себя как западники, причём единственные возможные.

Этим отталкивая от себя нормальных людей - не леволиберальных, но вполне себе прозападных по культурным предпочтениям.

Они годами культивировали специфическую русофобию - презрение, ненависть, отвращение ко всему великорусскому, которое легко перерастало в славянофобию и украинофобию, например, в кубанофобию.

Это существование как "малого народа" неизбежно вело к отталкиванию нормальных людей. И одновременно притягивало элемент с убеждениями в духе леволиберального кумира Бродского.

Наконец, леволибералы помогли отряхнуть от нафталина и транслировать на образованную часть общества архаичные путинские антифашистские нарративы.

Без них "борьба с фашизмом" осталась бы достоянием ретрокоммунистических диплодоков.

Поэтому возникла целая плеяда либералов-путинцев - Познер, Масляков, Клейн, Шнирельман, Дюков.