Про ЦВК та лівий берег Райну

Отже, ЦВК ніби відстояли. Більшість прихильників ЦВК святкує перемогу над ворогом, який от-от уже мав здобути столицю. Та що ж насправді відбулося? Який підсумок цього конфлікту?Ректор КМА Сергій Миронович Квіт, ліберал за професією з серцем нациста, оголосив такі умови “угоди про припинення вогню”:

1. ЦВК відновлює роботу на засадах “відповідальності та корпоративної культури”.
2. Посаду директора ЦВК обійматиме Інна Совсун
3. Виставку “Українське тіло” для загалу відкрито не буде; максимум дозволеного — це провести 28 лютого непублічне закриття (за останньою інформацією, ЦВК схиляється до того, щоб його не проводити).
4. Адміністрація КМА ініціює процес “обговорення критеріїв науковості в КМА”, а також “можливо, на базі ЦВК буде створено цілий інститут міждисциплінарних досліджень”.Таким чином, з наступного дня після акції відбувається ніби повернення до початкового стану, за винятком того, що виставку повноцінно провести так і не вдалося й змінено керівництво ЦВК. Це не дуже схоже на безумовну капітуляцію Квіта. Скоріше це нагадує завершення франко-пруської війни: армії Мольтке пішли від Парижа, проте прусаки залишають у своїх руках Ельзас та Лотарингію. 

Перспективи Християнської Революції: Український контекст

18-19 лютого в Києві відбулася конференція «Перспективи Християнської Революції: Український контекст». Метою конференції було визначити стратегічні перспективи й актуалізувати тактичні дії християн в умовах постколоніального суспільства.
Участь у конференції взяли священики, богослови, викладачі провідних вузів країни, волонтери, активісти християнських братств.
Звіт про конференцію

СЕРГІЙ ЧАПЛИГІН: ПОДОЛАННЯ ЛІБЕРАЛІЗМУ

Лібералізм являє собою світову систему виробництва і відтворення людей та ринків, яка супроводжується гіперморалізмом прав людини. Під цими економічними, політичними, моральними, формами, лібералізм являється центральним блоком ідей, які характеризується п'ятьма принциповими співпадаючими процесами:
1. індивідуалізація (руйнування старих спільнот приналежності);
2. омасовлення (стандартизація способів життя і поведінки);
3. десакралізація (відхід від релігії на користь наукової картини світу);
4. раціоналізація (панування інструментального розуму за допомогою ринкового обміну і технічної ефективності);
5. універсалізація (планетарне поширення моделі ліберального суспільства імпліцитно виставленої як єдино раціональної і тому як найвищої).

отець Олег Гірник: Ecclesia contra corporatia: Євхаристія та опір

1. Не війни, а саме революції супроводжуватимуть нас у майбутньому. Ми є свідками цього «майбутнього» і маємо вже достатньо підстав, аби назвати ХХІ століття – «століттям революцій». Первісне використання терміну «революція» було пов’язане з астрономічною наукою і не мало жодного відношення до соціально-політичної проблематики.

De revolutionibus orbium celestiam (Про обертання небесних сфер) – так називався головний трактат з астрономії М. Коперніка. У значенні, якого ми надаємо йому сьогодні, це слово вперше почали вживати у 1789 році у Парижі після падіння Бастилії. Швидше всього ХХІ століття внесе свої корективи у розуміння революції, передовсім у стратегії революційної діяльності.

Сергій Чаплигін: Проти тих, хто вбиває душу: Нашим завданням є подолати 4 політичних міфи, нав‘язані нам лібералами

Сьогодні більшість із нас, хто вважає себе християнином, зустрічаючись з новими життєвими ситуаціями та випробуваннями, мабуть хоч раз, десь підсвідомо, задавалися питанням:
«Чи можу я визначити проблеми нинішнього дня й дати на них відповідь згідно вимог Єдиної Істини Христового Євангелія?»
Адже Істина має не тільки зберігатися незмінною, а й розумітися тими, кому Бог її посилає.
Мало того, треба вміти давати відповіді на виклики часу, а не триматися (як багато з нас) у мізантропічній відокремленості та сектантському заспокоєнні своєї праведності.

Володимир Горовий: Ярослав Грицак – хто він: лакей, зрадник, слабкий історик чи злісний (замовний) байкар?

«Якби ви вчились так, як треба» (Тарас Шевченко).

Про проблеми з сучасною історіографією

“Можна Ярослава Грицака вважати лакеєм, навіть зрадником, а можна – тільки слабким істориком. Можна і осуджувати його як за моральні, так і професійні гріхи. Немає сумніву, що його історичні джерела дуже сумнівні, а його заключення дуже часто зовсім без наукових основ. Одначе треба також дивуватися тим людям, а тим більше інституціям, що його називають істориком, а то і професором, а не прямо злісним або замовним байкарем, і дозволяють йому впливати на майбутнє покоління”. Аскольд ЛОЗИНСЬКИЙ. («Український погляд», 18.04.2011р.).

Аскольд Лозинський, голова Світового Конгресу Українців, є членом правління багатьох українсько-американських та світових українських організацій, а також професійних асоціацій США. Проводить активну роботу по об’єднанню світової української спільноти за кордоном. З цією метою не раз зустрічався з президентами США, України, Польщі. Нагороджений орденом України «За заслуги» та відзнаками організацій українців у світі.

Коли у середині 1960-х років, головним чином, у Канаді та Сполучених Штатах був створений Світовий конгрес вільних українців (СКВУ), який після утворення Української держави трансформувався у Світовий конгрес українців (СКУ) та поширив свій вплив на європейські країни та на терени держав, що утворилися на уламках колишнього СРСР, його президентом у 1998 р. став Аскольд Лозинський. Він донині обіймає цю посаду. Сьогодні, поряд з УВКР, Світовий конгрес українців (організація представляє українців, які мешкають поза межами України) є ще однією міжнародною організацією, покликаною об’єднувати українців.

HOMO ECONOMICUS

Лібералізм сьогодні є найбільш поширеною ідеологією, і його слід критикувати з двох причин.

По-перше, тому що лібералізм - це ідеологія, яка розглядає суспільство, відштовхуючись від абстрактного уявлення про індивідуума, тобто від індивідуума в собі. Тим самим ця ідеологія поширюється за рахунок придушення будь-яких форм співучасті людини в колективних структурах, будь то приналежність до народу, до етносу, до нації або до якої б то не було культурі.

Друга причина критики лібералізму полягає в тому, що лібералізм - це економічна теорія, яка вважає, що економіка - це доля. Ліберальна економічна теорія грунтується, відштовхуючись від цього, на антропології, заснованої на оптимальній фігурі homo economicus – людины, що споживає.

Андрей Окара: На Украине не прижился либерализм

Украине за двадцать лет так и не прижился либерализм, как политэкономическая теория. Об этом корреспонденту "Росбалта" заявил российский политолог Андрей Окара.

В 2006 году украинские социологи провели исследование патерналистских настроений в Украине – их поразило, что местами надежды на государство превышали аналогичные показатели в России, где государство имеет большее значение для жизни людей, чем в Украине.

Поэтому либерализм как политэкономическая теория в любых ее вариантах в Украине непопулярна, а все попытки ввести ее элементы в партийные программы (Арсений Яценюк, партия "Реформы и порядок", Либерально-демократическая партия Украины Игоря Душина и созданный при ней "Либеральный клуб") не принесли успеха. Помоги себе сам, надейся только на себя, государство как "ночной сторож", платное образование и медицина – это всё лозунги "сильных", а советские люди привыкли быть "винтиками" в огромной госмашине, которая была символическим "отцом" – она заботилась о людях, давала им работу, но полностью блокировала и даже наказывала любую частную инициативу.

Перспективи християнської революції: український контекст

                   IN HOC SIGNO VINCES

18-19 лютого в Києві відбудеться богословська конференція «Перспективи Християнської Революції: Український контекст».
Початок конференції: 18 лютого об 11:00. Друга частина, 19 лютого, об 11:00.
Місце проведення: Національний центр народної культури ім. Івана Гончара, вул. Лаврська, 19
Тел. для довідок та акредитації ЗМІ: 096 948 16 63
Мета конференції: визначити стратегічні перспективи й актуалізувати тактичні дії християн в умовах постколоніального суспільства.

На розгляд пропонуються такі теми:

Коул Тернер: Гільйотина для Кліо

В українській історичній науці давно вже немає суперечок по суті. Сперечатися нікому. Немає серйозних істориків. Немає історичних шкіл, здатних взяти на себе відповідальність за бачення вітчизняного минулого. Стіни відділів і кафедр здригає, в основному, гризня за ступені, посади й оклади, що не залишає часу для історичних дебатів.

Тим часом, привід зупинитися й задуматися їсти. Це діяльність завідувача кафедрою Національного університету «Києво-Могилянська академія» Наталі Яковенко. Колишній перекладач Центрального державного історичного архіву, що стала в неясні часи доктором історичних наук, відкрито виступила проти виховання національної гордости українців, їхньої національної самосвідомости й патріотизму. Оперуючи ліберальною історичною дидактикою, вона пропонує бачити в описах боротьби українців за кращу долю й незалежність тільки надмірну мілітаризованість, похвалу насильству, політичну заангажованість, етнічні фобії, героїзацію низьких людських інстинктів і дій, тільки й усього. Незважаючи на те, що в України не було своїх колоній, а наші предки вели не загарбницькі війни проти Московщини, Польщі, Туреччини, а оборонні, за збереження себе як окремого етносу й своєї державности. Держава, на її думку, не є цінністю, а доводити спадкоємність державницької традиції й зовсім шкідливо. Тому історія українського козацтва вченій дамі взагалі поперек горла.

Погляд лібераста на Хмельниччину

Сергій Чаплигін: Політична теологія

Позбавлення людини пам'яті зливою щоденних новин, коли «ранкова газета замінює ранкову молитву», не дає їй можливості сформувати образ ворога та зрозуміти політику як протистояння добра та зла.

Тим самим людина перестає бути вільною – вона позбавляється вибору між добром та злом у своєму приватному житті, перестає бути людиною політичною. А отже, забуває свій рід, який має продовжувати до кінця часів, даючи відсіч ворогові.

Юрій Ноєвий: Возняк головного мозку

Таке враження, що останнім часом деякі "ліберальні інтелектуали" нарешті знайшли сенс свого життя. І він аж ніяк не полягає в боротьбі з режимом Януковича. Головний об'єкт їхньої хворобливої уваги та постійного поливання брудом – опозиційне Всеукраїнське об'єднання "Свобода". Причому за браком аргументів та обмеженістю свого інтелектуального ресурсу в хід ідуть будь-які засоби, включно з відвертою маячнею, яку вдалося нагуглити в Інтернеті. (http://blogs.pravda.com.ua/authors/voznyak/4f21ab9f779c5/).

Сенс життя ліберальних псевдоінтелектуалів

Ліберали постійно критикують націоналістів за, мовляв, занадто "агресивну", "радикальну", "прямолінійну" боротьбу з проявами українофобії. На думку лібералів, така поведінка націоналістів є згубною для України і українців. Натомість ліберали нічого не пропонують, фактично стверджуючи: "хто бореться з українофобією – той провокатор". Тобто, боротися з українофобами не можна взагалі. Треба терпіти. Більше того, борючись з українофобією та російським імперіалізмом, українські націоналісти... знаходять ідеологічну близькість із російськими! Ось такі "геніальні" думки.